До 130-ої річниці від дня народження Патріарха Української греко-католицької Церкви Йосифа Сліпого, у фойє Львівської національної філармонії ім. М. Скорика відбулося відкриття мистецько-документального проєкту «Молитва до митрополита. Сліпий. Спадкоємець», ідейною авторкою котрого є пані Олена Білоус. Це четвертий проект з циклу «Молитва до Митрополита». У створенні мистецької колекції протягом останніх двох років взяли участь художники із різних регіонів, а саме Оксана Романів-Тріска, Олександр Охапкін, Віталій Гайдар, Мирон Катаран, Вікторія Шатковська, Святослав Владика, Люба Лебідь-Коровай, Марія Мартиненко-Гупало, Ольга Федорук, Оксана Андрущенко, Орест Гнатів, Уляна Креховець, Іванка Крип’якевич-Димид, Уляна Слюсар, Леся Безніско. До колекції було також долучено зібрані і подаровані твори: Аскольда Стернюка, Василя Лопати, Івана Крислача, Романа Хоркавого, Євгена Безніска.

Чудовим музичним подарунком було виконання українських романсів та арій світової опери від відомого оперного співака Михайла Малафія.

Участь у відкритті виставки взяли заступник директора ДІКЗ «Нагуєвичі» Лілія Хміль та старший науковий співробітник Тетяна Лазорак.

З нетерпінням чекаємо цю виставку і у виставкових залах музею Івана Франка у Нагуєвичах.

Сьогодні в ДІКЗ «Нагуєвичі» відбувся вечір пам’яті Героїв Небесної Сотні. Учасники цього вечора згадували про події січня-лютого 2014 року, про ті страшні дні, години, хвилини, які відбувалися в К иєві на Хрещатику від перших мирних протестів студентів у столиці та брутального їх розгону із жахливими побоями, супротив громадськості задля захисту прав та свобод, гарантованих Конституцією. Пробудилася приспана роками національна свідомість людей.

Кожен присутній в залі не міг стримали сліз, слухаючи розповідь наукового співробітника музею Любові Плюйко, про подробиці загибелі перших Героїв на Майдані – Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, наших земляків з Львівщини Юрія Вербицького та Романа Сеника, про самих юних, які приїхали зі студентської лави та лише починали перші кроки в дорослому житті. Ці перші жертви сколихнули країну, але ніхто не очікував, що злочинна влада піде на масові вбивства 18-21 лютого. Серед них були і наші земляки з Дрогобиччини – Богдан Вайда, Йосип Шилінг, Олег Ушневич.

Небесна Сотня полягла за нас, за щасливе майбутнє наших дітей відстоюючи гідність та соціальну справедливість. Вони вірили у перемогу добра над злом, правди над неправдою, вірили у справедливість і відстоювали її, навіть ціною власного життя.

Молитвою присутні на сьогоднішньому вечорі-реквіємі вшанували пам’ять про загиблих на Майдані, тих хто поліг за незалежність, за волю, за свою країну. Емоційною кульмінацією вечора-пам’яті стало виконання пісні «Пливе кача по Тисині». На завершення заходу запалили свічу пам’яті.

На жаль, Україна сьогодні стикнулася з іншим, опинившись в трагічній ситуації бойових дій на Сході України та ймовірністю нападу ворога. Але ми гордимося тим, що в історії нашої славної країни є багато прикладів, як потрібно любити й обороняти свій край.

Небесна Сотня – це Герої нашого часу!

З 2015 року Міжнародна премія імені Івана Франка, яку заснував онук Івана Франка Роланд, відкриває світові нові імена науковців-гуманітаріїв, чиї роботи  є вагомим внеском у розвиток соціально-гуманітарних дисциплін та ґрунтуються на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України.

Міжнародна премія імені Івана Франка – це нерукотворний пам’ятник великому українцю, який «на цих теренах великою людиною став, заплативши за свою велич важкою ціною своєї страшної біографії, щоденною жертвою свого понадлюдського труду і щоденною боротьбою з оточенням, обставинами і самим собою. Бо особистість – і є, власне, те, що найбільше вражає і вражатиме в нім», – писав Євген Маланюк.

За сім років існування на Міжнародну премію імені Івана Франка претендували 107 науковців і 11 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великої Британії, Німеччини, США, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії. Очевидно, що життя і науковий доробок кожного з лауреатів цієї премії заслуговує на увагу, тому пропонуємо ближче познайомитися з людьми, які стали обличчям української гуманітаристики у світі.

Ми йдемо стежками  Івана Франка за його ж настановами – «за поступ, щастя й волю» – і на цім шляху «стаємо віч-на-віч з Величчю, виявляючи при цьому не лише на словах, а й у справах свою здатність бути освіченим народом».

У кожного з нас своя дорога до Франка, але однозначно: він той, хто єднає покоління, і не лише українців. У цьому проєкті, який реалізовує  Фонд, він зміг об’єднати наукове середовище і відкрити світові нові імена.

ЛЮБОМИР ГУЗАР (Україна)

Першим лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка у 2016 році став Блаженніший Любомир Гузар – Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви, за свою докторську працю, яка присвячена дослідженню екуменічної діяльності митрополита Андрея Шептицького. На широкому та складному тлі родинних, історичних, церковно-релігійних, політичних обставин кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. у праці «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму» проаналізовано генезу поглядів митрополита на єднання Церков, практичні кроки, які він робив для досягнення цієї шляхетної мети, та їхнє відображення у рішеннях Другого Ватиканського собору.

МІХАЕЛЬ МОЗЕР (Австрія)

У 2017 році у номінації «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики» лауреатом став Міхаель Мозер – австрійський філолог, славіст, дослідник української мови, професор Віденського університету, Українського вільного університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі, за монографію «Нові причинки до історії української мови», де охоплено особливо гострі й консервативні проблеми історії української мови від ранньомодерного періоду до нашого сьогодення.

Міхаель Мозер – член видавничих рад та редколегій низки наукових журналів, зокрема Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae (Будапешт, Угорщина), Slavia Orientalis (Варшава, Польща), Діалектологічні студії (Львів, Україна), «Україна модерна» (Київ, Україна), Nationalisms Across the Globe (Сент Ендрюс, Шотландія; Варшава, Польща), «Енциклопедія України» (Internet Encyclopaedia of  Ukraine, Канада), «Українське мовознавство» (Інститут філології, КНУШ), є видавцем серії видань Slavische Sprachgeschichte. Автор 10 монографій і близько 300 наукових праць із проблем слов’янського мовознавства.

ОЛЕГ ШАБЛІЙ (Україна)

У 2017 році у номінації «За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук» лауреатом став Олег Шаблій – доктор географічних наук, академік Академії наук вищої школи України та Української екологічної академії, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка та професор-гість Українського вільного університету у Мюнхені, за працю «Суспільна географія» у 2-х томах, де розкрито історичні й сучасні особливості формування географічної науки, її структури і проблеми розвитку нових галузей у постіндустріальному та інформаційному суспільстві.

Олег Шаблій – автор понад 550 наукових праць, зокрема близько 50 монографій, підручників і навчальних посібників, атласів, збірників та матеріалів конференцій тощо. За керівництва і консультацій Олега Шаблія захищено 21 кандидатську та п’ять докторських дисертацій.

ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИК (Україна)

У 2018 році у номінації «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики» лауреаткою стала Ярослава Мельник – докторка філологічних наук, професорка Українського католицького університету, завідувачка кафедри філології Українського католицького університету, за монографію «І остатня часть дороги… Іван Франко: 1908-1916 рр.», де на основі джерельного матеріалу, значна частина якого вперше введена в науковий обіг, зроблено спробу висвітлити постать Івана Франка останніх років життя, біографічну зумовленість його творчої спадщини, залежність її від життєвої основи, від особливостей психофізичної структури особистості автора.

Ярослава Мельник — авторка численних наукових праць, зокрема книг: «Іван Франко й biblia apocrypha: До 150-річчя від дня народження І. Франка» (Львів, 2006), «… І остатня часть дороги. І. Франко: 1908-1916» (Дрогобич, 2006), «І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» / Вид. 2-е, вип. і доп. (Дрогобич, 2016), «Апокрифічний код українського письменства» (Львів, 2017), упорядниця вид. «Апокрифи і леґенди з українських рукописів…» у дзеркалі критики» (Львів, 2001), «Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко» у 5-ти т. (Львів, 2006), «Іван Франко. Благовіщення. Порівняльний дослід біблійної теми» (Львів, 2009).

ЙОГАННЕС РЕМІ (Фінляндія – Канада)

У 2018 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка у номінації «За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук» став Йоганнес Ремі, доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету, за працю «Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років», де розглядається українська національна діяльність, ставлення українських діячів до Росії та росіян, політика російського імперського уряду в українському питанні. Дослідження базується на неопублікованих матеріалах із архівів Москви, Санкт-Петербурга та Києва.

Йоганнес Ремі – автор наукових праць: «Brothers or Enemies: the Ukrainian National Movement and Russia from the 1840s to the 1870s». Торонто: Університет Торонто Прес, 2016, «Ukrainan historia. Гельсінкі: Gaudeamus Helsinki University Press, 2015 (Книга); «Higher Education and National Identity. Polish Student Activism in Russia 1832-1863», Гельсінкі: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura (Фінський літературний журнал), 2000.

МАРІЯ ҐРАЦІЯ БАРТОЛІНІ (Італія)

У 2019 році лауреаткою Міжнародної премії ім. Івана Франка стала Марія Ґрація Бартоліні – доцентка кафедри слов’янських мов Міланського університету, членкиня керівного комітету Італійської асоціації україністів (AISU), за монографію «Пізнай самого себе. Неоплатонічні джерела у творчості Г. С. Сковороди», в якій змогла побудувати цілісне та логічно впорядковане розуміння філософії Сковороди та відкрила новий етап у розумінні інтерпретації спадщини Сковороди для України і світу.

Марія Ґрація Бартоліні – авторка монографії «Пізнай самого себе»: неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди (Київ: Академперіодика, 2017), «Nello stretto triangolo della notte…» Jurij Tarnavs’kyj, il gruppo di New York e la poesia della diaspora ucraina negli USA (Рим: Lithos, 2012) та понад тридцяти статей про релігійні, літературні та лінгвістичні аспекти української культури ранньомодерного часу. У 2017 році нагороджена премією Асоціації старослов’янських студій (Early Slavic Studies Association) за статтю “Judging a book by its cover. Meditation, Memory, and Invention in Early Modern Ukrainian Title Pages” (Canadian Slavonic Papers, 59, 2017, pp. 21-55).

ІГОР СЕРДЮК (Україна)

У 2020 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка став Ігор Сердюк, доктор історичних наук, професор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, за монографію «Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст.», де досліджено минуле козацької України не через героїку чи політичні перетворення, а через життя справді «маленької людини». Основними її персонажами є немовлята, учні ремісників і наймити, школярі й сироти, малолітні волоцюги та жебраки, байстрюки і нащадки старшини. У фокусі дослідження – долі окремих дітей, але найперше – збірний образ дитинства й уявлення про нього, котрі побутували в суспільстві Гетьманщини.

Ігор Сердюк – автор наукових та науково-популярних праць (статей, монографій), серед яких: “Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст.” / науковий редактор Юрій Волошин. Київ: К.І.С., 2018. 456 с.; “Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст.” Полтава: АСМІ, 2011. 304 с.; “Українська держава другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура”. Київ: Інститут історії України НАНУ, 2014 (у співавторстві); “Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах”. Т.1: Практики, казуси та девіації повсякдення. Київ: Інститут історії України НАН України. 2012 (у співавторстві).

ЛЕОНІД ТИМОШЕНКО (Україна)

У 2021 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка став Леонід Тимошенко, доктор історичних наук, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, за працю «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVIІ ст.)», яка присвячена дослідженню руської релігійної культури ранньомодерного Вільна – своєрідного «руського Вавилона». У роботі особливу увагу звернено на історію руських осередків релігійного відродження: православних монастиря і братства Св. Трійці (XVI ст.); унійного монастиря Св. Трійці і православного монастиря та братства Св. Духа (перша третина XVIІ ст.). У центрі дослідження – аналіз руського книговидання як дзеркала руської релігійної культури.

Леонід Тимошенко – автор низки праць з історії церкви та релігійної культури Центрально-Східної Європи (XV–XVIII ст.), волинознавства, історії Дрогобиччини, зокрема: «З історії уніатської церкви на Київщині (XVI – XIX ст.)», «Нариси з історії давнього Дрогобича» , «Берестейська унія 1596 р. Навч. Посібник», «Нариси з історії Потіївки та її околиць в XVII–ХХ ст.»; «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі», «Відомий і невідомий Бруно Шульц (соціокультурний портрет Дрогобича, Церква Святого Юрія в Дрогобичі. Ілюстрований нарис-проспект історії та мистецтва храму й парафії».

Р.S. Лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка може стати будь-який вчений, праця якого має міжнародне значення, належить до соціально-гуманітарних дисциплін і ґрунтується на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України.

Наразі триває прийом наукових робіт, які Міжнародний фонд Івана Франка прийматиме до 1 березня 2022 року. А вже 27 серпня з нагоди 166-ї річниці від дня народження Івана Франка на його батьківщині – у місті Дрогобичі – відбудеться VIІ церемонія нагородження лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка. Урочисті заходи цього дня також відбуваються у Нагуєвичах – рідному селі Каменяра.

Надзвичайно цікаве дійство відбулося сьогодні, 3 лютого, в одному із виставкових залів музею «Нагуєвичі», а саме – відкриття ретро-фотовиставки «Курорт Трускавець. Обличчя в часі».

Тут гості виставки побачили не просто старі знимки курорту, а саме обличчя та емоції курортників за останнє століття.

У своєму вступному слові перед відкриттям виставки директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак провів паралелі між Трускавцем та Нагуєвичами. Адже, не всі, можливо, знають, але Нагуєвичі й Трускавець поєднує, як то не дивно, саме «Нафтуся»!!! У 1962 році комісія на чолі з відомим вченим Омеляном Стоцьким відкрила на території села Нагуєвичі джерело, аналогічне «Нафтусі», навіть набагато концентрованіше. А про музейну співпрацю – це взагалі мови немає».

І саме на цьому наголосила директор музею «Історії Трускавця» Галина Коваль: «Наша співпраця не лише на папері – це плідна робота, яка не припиняється вже багато років. Ця виставка напрацьована ще у 2014 році». Пані Галина також розповіла про визначних діячів політики, культури та мистецтва, які на початку минулого століття відпочивали в Трускавці, отримували натхнення для своєї творчості. Адже і наш геній Іван Франко неодноразово відвідував Трускавець.

Об’єднуючи виступи керівників дружніх музеїв Нагуєвич та Трускавця ректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Валентина Бодак зазначила: «Нам важливо, що існує співпраця між нашим університетом, музеями в Нагуєвичах та Трускавці – і це дає свої плоди. А, найважливіше, що окрім наукових заходів, вони активно працюють зі студентством, залучаючи їх до археологічної практики. А, свого часу, працюючи в Трускавці, нам вдалося показати місто, не лише як курорт, але й і як історичну та культурну пам’ятку».

Пані ректорка також поділилася з кількома спільними проєктами, які будуть реалізуватися спільно з ДІКЗ «Нагуєвичі»

Сьогодні було дуже багато людей, які хотіли поділитися враженнями від виставки, серед них і парох села Нагуєвичі о. Андрій Безушко: «Мені дуже приємно приходити сюди, тому що кожного разу дізнаєшся щось нове, щось цікаве, і тут завжди збирається аудиторія, з якою дуже цікаво спілкуватися. Це все разом об’єднуючи, ми… відновлюємо історію свого краю, ми показуємо нащадкам, що ось – це наша Україна».

Про виставку, світлини та, як це все створювалося розповів трускавецький фотохудожник Петро Закусило, який брав безпосередню участь у народженні цієї виставки вісім років тому.

Прекрасно завершила відкриття виставки староста села Нагуєвичі Леся Гром словами Івана Франка з вірша «Розвивайся, ти високий дубе»: «Єднаймося, братаймося В товариство чесне, Хай братерством, щирими трудами Вкраїна воскресне!».

Справді, такі виставки нас єднають!!!

P.S. На жаль, короновірусні обмеження не дозволили прийняти усіх бажаючих, адже оглянути виставку було значно більше. Тому, сьогодні в музеї було проведено цей захід дотримуючись усіх вимог безпеки.