Пошук, збір та повернення громадськості історичної правди про Івана Франка і його близьких друзів, таких як Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер), літературним наставником у яких він був особисто, а також про багатогранну творчу епоху нашого національного генія є завданням кожного українця. Як відомо, властиво Іван Франко відіграв у формуванні творчої особистості Уляни Кравченко вирішальну роль. Так, Ю. Горблянський вважає, що письменник вплинув і на формування провідного образу у творчості молодої поетеси, і стилістики політичної та філософсько-медитаційної творчості. Починаючи від її другої збірки, вплив Івана Франка вчувається у всій її поезії все частіше.

Як виявилося, усе своє життя, світлої пам’яті відомий музикознавець Дрогобиччини та багаторічний викладач музичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Орест Яцків збирав саме таку джерельну інформацію. Одним із основних напрямків його пошуків були родинні архіви, які його дружина – багатолітній працівник франкового вишу в Дрогобичі, а сьогодні відома членкиня Товариства Просвіта в Дрогобичі, зберегла цей архів до нашого часу для музейних відвідувачів і дослідників франкознавців і кравченкознавців.

У 90-х на початку 2000-х років Оресту Яцківу вдалося записати унікальні спогади від своєї тети (тітки) – маловідомої сьогодні, але знаної в середовищі української інтелігенції початку ХХ ст. гімназійної вчительки Сюзанни Говорко. Тітка була не тільки близькою приятелькою Уляни Кравченко, але й певний час працювала вчителькою доньки Івана Франка, Анни Франко-Ключко під час її навчання. У 1920 р., коли У. Кравченко переїхала до Перемишля, Сюзанна Говорко продовжила працю в Солецькій школі, а відтак і педагогічну традицію методики навчання У. Кравченко. Згодом Сюзанна Говорко проживала у Самборі і до останнього контактувала із письменницею, яка після Сольця, у 1920 р. вже мешкала в Перемишлі. Знайомство Сюзанни із Уляною Кравченко відбулося безумовно на ниві педагогіки, ще в часі до початку Першої світової війни (1914 р.), адже Ян Нементовський, чоловік Уляни Кравченко, керував школою і в Сольці в період першої Світової війни.

Передані до музею-садиби Івана Франка родинні матеріали вражають, адже це оригінальні рукописні вірші Уляни Кравченко написані, як польською, так і українською мовою в періоди Першої Світової війни, ЗУНРУ і початку пацифікації. Це був час воєнної розрухи і визволення від російської окупації, час втрати свого друга і порадника Івана Франка тощо. Врешті це був часу, коли Уляна Кравченко дізналася про загибель свого сина, відомого письменника, живописця, перекладача Юрія Нементовського, який брав участь у боях під Яворовим у 1918 р. При цьому його постать заслуговує окремого дослідження в історії культури Галичини. Із спогадів записаних ще Орестом Яцківим Уляна Кравченко дізналася про загибель сина зовсім випадково. Найперше вона мала перед тим символічний філософський знак, коли яблунька в шкільному городі в Сільці почала раптово сохнути. Уляна Кравченко не знала ще про загибель сина. Далі зі спогадів дізнаємося, що її служниця, яка пішла до магазину по м’ясо, завернула його в газету. Принісши до шкільного помешкання Уляни Кравченко, письменниця розгорнула цю газету і побачила некролог про свого сина Юрія Нементовського. Частина віршів властиво й торкається цього тяжкого періоду. Зберігся також і вірш про убогих й багатих із особистим автографом «У.К.»:

«Убогу й багату стрічаю людину,

А щастя в обличчю як мало я бачу!

Хто другим дав щастя зазнать хоч хвилину,

Сповнив той найкраще сю земну задачу.

Що є любов скажи дитя,

Скажи у чім сі весь чар?

– Любов сердець двох один удар,

Любов душ двох мисль все одна»

У[ляна]. К[равченко].

Серед 14 рукописів є і записи народних пісень, а також текстів для пісень записаних особисто Уляною Кравченко польським шрифтом, проте в при читанні вони звучать українською мовою. Наприклад пісня «Oj widajsią moj myleńkij, Oj czy lubycz ty mene…»

Окремо п. Наталією Яцків передано і відомий оригінал поштівки міжвоєнного часу із фотопортретом Уляни Кравченко початку ХХ ст. Архів містить інформацію і про життя Солецької школи в якій викладала У. Кравченко. Так, в одному із касових переказів воєнного часу від Дрогобицького старости від 18 липня 1918 року йдеться про те, що чоловік Уляни Кравченко, також відомий польський педагог Ян Нементовський посприяв передачі уряду школи в Сольці 18 кілограмів муки для потреб утримання навчального процесу. Відтак маємо маловідому печатку 1918 року овальної форми із написом «Заряд Школи Народної в Сільци». Також серед архіву зберігся і польськомовний лист нового директора школи в Сольці до вчительки цієї ж школи Сюзанни Говорко від 18 серпня 1920 р. у якому він просить повернути йому «Інвентарний список» цієї школи, який вона отримали від попереднього директора – чоловіка Уляни Кравченко – Яна Нементовського, а також усі «Списки оплат і квитів». Вочевидь польська шкільна адміністрація у 1920 році проводила ретельну ревізію солецької школи і переведення навчання на польський формат.

Вражає передана колекція вишивки, а саме: верета, три рушники, наволочка, лляне полотно початку ХХ ст., лляна спідниця з бойківським орнаментом,

Серед подарованих предметів, є й особисті речі батька Ореста Яцківа – Миколи Яцківа, зокрема його чоботи початку ХХ ст. із дерев’яними шевськими формами-розправами для взуття, а також портфель з яким він ходив на працю. Ці чоботи збереглися на спільній фотографії Миколи Яцківа із дружиною Ганною Бабій, яка була зроблена на початку ХХ ст. і досі зберігається у родинному архіві. Добре збереженим також є портрет тети Сюзанни Говорко надруковане фотографічною фірмою «Геліос» у Самборі на початку ХХ ст.

Одним із найцінніших є дарунок рукописних Зошитів № 1 і № 2 «Записи Ореста Яцківа на матеріали Зузанни Говорко», які разом із архівом плануємо видати на сторінках наукового збірника «Садиба Франка» ДІКЗ «Нагуєвичі».

Важливим даром також є бібліотека. Серед цікавих прижиттєвих видань часів І. Франка та У. Кравченко є Етнографічний збірник Т. ХХХІ-ХХХІІ, 1912 року, який видавався редакцією НТШ із роботами Іларіона Свєнціцького «Похоронні Голосіння» та Володимира Гнатюка «Похоронні звичаї й обряди». Окремої ваги є рідкісне видання «Журналу Культурного, суспільного та політичного життя, 4-9 число, квітень-вересень 1926 р. Вид. ІV, приурочене до 70-ліття уродин Івана Франка 27 серпня 1856 р.», «Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня авторства Папуша І.В. «Індологія в творчості І. Франка: Рецепція, трансформація», конверти та поштівки із зображенням І. Франка.

Серед інших видань дарунку родини Яцків варто згадати інші друковані видання ХХ – ХХІ ст.: запрошення та програма на Перший світовий конгрес «Бойків», двотомне видання «Іван Франко і світова культура», «Іван Франко Бібліографія творів 1874-1964. Склав М.О. Мороз. 1966 р.» та ін.

Переданий до фондів музею-садиби Івана Франка родинний архів родини Яцківих, який загалом складає понад 40 музейних експонатів, став цікавішим, ще й тому, що зустріч про передачу архіву відомою дрогобичанкою пані Наталією Яцків, відбувалася у її старовинному будинку, який у міжвоєнний час був родинною садибою відомого дрогобицького інтелігента, українського греко- католицького священника, капелана, композитора, диригента, педагога, поета, музично-громадського діяча – о. Северина Сапруна. Цей дім досі вражає своєю аурою та немислимим мистецьким інтер’єром.

У літературознавстві та життєвій історії Уляни Кравченко є ще багато незвіданого, проте колекція, яка є тільки першою лептою від родини Яцків, відтепер матиме музейне життя і стане в нагоді багатьом поколінням дослідників і вихователів в науці і та музейній педагогіці.