Коротка хроніка каденцій і біограм директорів Літературно-меморіального музею Івана Франка і Державного історико-культурного заповідника в Нагуєвичах за період 1946 – 2020 рр.

Коротка хроніка каденцій і біограм директорів Літературно-меморіального музею Івана Франка і Державного історико-культурного заповідника в Нагуєвичах за період 1946 – 2020 рр.

 

Із останніх наших досліджень стало відомо, що процес створення «Дитячої оселі, захисту та музею пам’яток Івана Франка» в Нагуєвичах організовувався дрогобицькою філією культурно-освітнього товариства «Робітнича громада імені Івана Франка» упродовж тривалого часу 1934 – 1936 рр. Щоправда, після конфліктного інциденту, який трапився у Нагуєвичах між українцями народно-демократичного та комуністичного спрямування 31 травня 1936 р., під час вшанування 25-річчя від дня смерті письменника, статут «Дитячої оселі, захисту та музею пам’яток Івана Франка» був затверджений польською адміністрацією Дрогобича та Львова лише у 1939 р. Серйозні плани української національної громади Дрогобиччини розвинути музейну справу в подальшому перекреслила радянська окупація краю у вересні 1939 р.

Водночас нова ідея сина письменника Петра Франка створити окремий заповідник республіканського статусу в Нагуєвичах у 1940 – 1941 р.також була зведена нанівець у зв’язку із його розстрілом з наказу Микити Хрущова та початком кількарічної німецької окупації. Тому, якщо історія заснування та розвитку музейної справи в Нагуєвичах розпочалася і тривала впровдож 1934 – 1941 рр., то історія керівництва музейною установою в Нагуєвичах зафіксована лише з 1946 р. і впродовж наступних 74 років.

За нашими підрахунками упродовж 1946 – 2020 рр. у музейній справі Нагуєвич змінилося 11 директорів, при цьому біографії багатьох із них у франкознавстві досі були невідомим. У період самостійного розвитку музею з 1946 по 1963 р. на посаду директорів призначення відбувалося за погодження адміністрації Підбузького району Дрогобицької області, а на межі 50-х – 60-х рр. ХХ ст. – влади Бориславського району. Водночас після ліквідації Дрогобицької області усі призначення відбувалися за погодження влади Дрогобицького району. При цьому кандидатури обиралися переважно за неофіційною умовою наявності попереднього досвіду педагогічної роботи, зокрема, у Нагуєвицькій середній школі чи то на посаді вчителя, чи то на посаді директора школи, або ж за умови наявності спеціальної освіти, здобутої у Дрогобицькому педагогічному інституті чи інших педагогічних вишах.

З 1 січня 1963 р. посада директора Державного музею Івана Франка в селі Івана Франка була замінена на посаду завідувача філії Львівського літературно-мемоірального музею Івана Франка в селі Івана Франка. Зміна була повязана у зв’язку із приєднанням Державного музею Іван Франка в селі Івана Франка до Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка  на правах філії. Дана процедура відбувалася з волі партійної номенклатури Львова і особистого старання директора Львівського музею І. Франка та депутата Верховної ради УРСР Марії Кіх. При цьому, процес об’єднання на правах філії відбувався без згоди дирекції і хранителів музею в Нагуєвичах, а також інтелігенції Дрогобиччини. Впродовж 1963 – 2001 рр. завідувачем філії працювала Марія Оркуш. Після роз’єднання садибу І. Франка і Літературно-меморіальний музей Івана Франка було приєднано, як ключові структурні підрозділи до Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», самостійне керівництво яким дирекція здійснює до сьогодні.

Таким чином, за період свого розвитку упродовж 1946 – 2020 рр., 36 років керівництво установою здійснювалося самостійно. Зокрема, впродовж 1946 – 1963 рр. (17 років) керівництво працювало у юридичному статусі директора Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах (певний час – Державного музею Івана Франка в селі Івана Франка), а впровдовж 2001 – 2020 рр. (19 років) – у статусі директора Дрежавного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».

Водночас упродовж січня 1963 – квітня 2001 рр. (38 років) керівництво музейним простором в Нагуєвичах здійснювалося у статусі завідувача філії Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка в селі Івана Франка з підпорядкуванням директору цієї установи.

При цьому мало хто знає, що упродовж 1993 – 1994 рр. у Нагуєвичах окремо діяв «Меморіально-ландшафтний заповідник «Нагуєвичі», який підпорядковувався відділу культури Дрогобицького району, і який саме у березні 1994 р. був перейменований на «Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі». Відтак в історії культруного простору Нагуєвич існував період, коли директор заповідника та завідувач філілії Львівського літературно-мемоірального музею Івана Франка одночасно співпрацювали над спільними проектами вшанування річниць смерті чи дня народження українського генія і, водночас, виконували різні функціональні обов’язки, пов’язані із збреженням та популяризацією пам҆яток історії та культури, які знаходилися у їхніх окремих юрисдикціях.

 

І. ФРАНКО ГРИГОРІЙ ЗАХАРОВИЧ

(02.01.1884 – †05.11.1952 рр.)

 

Григорій Франко разом із туристами під час запису вражень у книгу відвідувачів

Літературно-меморіального музею Івана Яковича Франка в Нагуєвичах.

Фото Близько 1952 р

 

Посада: директор Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах.

Каденція: 27 серпня 1946 р. – 5 листопада 1952 р.

Коротка біограма:

Народився 3 січня 1884 р. у Нагуєвичах, у родині брата Івана Франка – Захара. Григорій Франко очолював «Літературно-меморіальний музей Івана Яковича Франка» в Нагуєвичах упродовж 1946 – 1952 рр Саме під такою назвою під патронатом відомства культури Дрогобиччини музей було відкрито у трикімнатній хаті першого голови сільської ради Нагуєвич, яку упродовж вересня 1939 р. – червня 1941 р. очолював племінник Івана Франка – Микола Захарович Франко. 27 серпня 1946 р. відбулося офіційне відкриття музею, який діятиме, як незалежна установа до 1963 р. У 1949 р. за підтримки директора музею Григорія Франка в центрі Нагуєвич було урочисто відкрито перший пам’ятник письменнику, при цьому автором погруддя був Яків Чайка. 27 травня 1951 р. Григорій Франко зумів реорганізувати музей у нове більш просторе приміщення. Своїми декламаціями, умінням вести екскурсії та публічними виступами Григорій Франко став одним із найвідоміших директорів музеїв СРСР, позаяк, на базі музею здійснювалися системні культруно-мистецькі академії за участі відомих письменників з найрізноманітніших республік. Григорій Франко очолював музей до 1952 р.. Саме за його життя назва села Нагуєвичі була вдруге, після 1940 р., перейменована на село Івана Франка. Наприкінці каденції директору вдалося розширити штат Літературно-меморіального музею Івана Франка посадою наукового працівника, на якій першою почала працювати сільська вчителька Віра Михайлівна Бесараб. В часі реорганізації нової експозиції 5 листопада 1952 р. у Нагуєвичах, після важкої недуги, Григорій Франко помирає. Радянська влада взяла на себе усі зобов’язання щодо похорону племінника Івана Франка та першого директора Літературно-меморіального музею Івана Франка. Директора поховали на  парафіяльному цвинтарі церкви Св. Миколая Чудотворця (долішня) у рідному селі поряд із батьком Захаром Франком.

 

ІІ. ВОЛОХ СТЕПАН ГРИГОРОВИЧ

(03.12.1910 – † ?)

Степан Волох. Фото початку 1950-х рр., з приватного архіву нагуєвицької родини Буцяк.

 

Посада: директор Літературно-меморіального музею Івана Франка в селі Івана Франка (Нагуєвичах).

Каденція: 1952 – 1954 рр.

Коротка біограма:

Народився 3 грудня 1910 р. в селі Блажів на Самбірщині. Приблизно у серпні 1938 р. розпочав педагогічну кар’єру на Дрогобиччині. Після смерті Михайла Дрогобицького, закатованого в урочищі «Гостиславль» у 1941 р., призначений директором Нагуєвицької середньої школи. Степан Волох згадується у реєстрі учителів українських народних шкіл Дрогобицької округи від 27 березня 1943 р. Саме за німецької окупації С. Волох 1 жовтня 1941 р. очолив керівництво Нагуєвицькою середньою школою. На той час під його управлінням працювало 7 вчителів. Після смерті Григорія Франка, упродовж 1952 – 1954 рр. працював на посаді директора Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах. За його невеликий період каденції директора музею було серйозно модернізовано екскурсійну програму. В цей час продовжувала працювати науковцем музею Віра Бесараб. Після 1973 р. Степан Волох переїжджає до Львова, цей період його життя на сьогодні узагалі невідомий. Помер і похований у Львові.

 

ІІІ. ТКАЧЕНКО НАДІЯ СТЕПАНІВНА

(? – †?)

 

Надія Ткаченко серед вчительського колективу Нагуєвицької середньої школи, у другому ряді, друга зліва. Фото середини 50-х рр. ХХ ст. Подвір’я школи.

 

Посада: директор Літературно-меморіального музею Івана Франка в селі Івана Франка (Нагуєвичах).

Каденція: 1954 – 1955 рр.

Коротка біограма:

Походила із Київщини. У 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. працювала вчителем початкових класів середньої школи села Івана Франка. У травні 1953 р. про її шкільних вихованців згадувала обласна преса. Так, серед її школярів згадано першокласників Михайла Балуша, Стефанію Гром, Стефанію Лазарович та ін. Саме з ініціативи Н. Ткаченко біля школи було висаджено фруктовий сад ім. І. Франка. Щоправда, районна влада Підбужа скеровує її на посаду директора музею, зокрема, з метою розвитку музейної педагогіки. Упродовж 1954 –1955 рр. Надія Ткаченко працювала на посаді директора музею Івана Франка в Нагуєвичах, проте, про цей період розвитку установи збереглися лише книги відвідувачів, які містять розлогий матеріал про кількість та скалд екскурсій, делегації визначних постатей та безліч побажань музейному колективу із зазначенням вражень від конкретних експозицій.

 

  1. МУСІЄНКО ГАННА КИРИЛІВНА

(? – †?)

Ганна Мусієнко з колегами. Крайня з права. Фото 1955 р., с. Івана Франка (Нагуєвичі).

 

Посада: директор Літературно-меморіального музею Івана Франка в селі Івана Франка (Нагуєвичах).

Каденція: 1955 – 1956 рр.

Коротка біограма:

Походила із Кіровоградщини. На початку 50-х рр. ХХ ст. викладала українську мову та літературу в середній школі с. Івана Франка. Упродовж 1955 – 1956 рр. працювала директором музею Івана Франка в Нагуєвичах.

За її каденції було дещо розширено штат наукових працівників музею до двох ставок. Так, у травні 1956 р. з’являється перша публічна стаття наукового працівника М. Буцяк на шпальтах дрогобицької преси про нові успіхи музею Івана Франка в Нагуєвичах. М. Буцяк, серед іншого, розповіла читачам про розширення географічного простору туристів, які від початку 1956 р. приїздили не тільки із Києва чи Москви, але й з Грузії, Прибалтики, Молодовії, Азейбарджену, Башкирії та ін.

Також за каденції Г. Мусієнко було розпочато підготовку музейної програми 100-го ювілею від Дня народження Івана Франка в Нагуєвичах. Зокрема, щодо відкриття нового ідеологічного відділу музею, який присвячений «соціалістичним перетворенням на батьківщині Івана Франка», який містив дані про розвиток економіки, громадського та культурного життя Нагуєвич, Дрогобича, Борислава та інших населених пунктів Прикарпаття, які були пов҆язані із Іваном Франком. Ганна Мусієнко разом із науковими працівниками домовилася про передання до фондів музею рідкісних фотографій із фондів Львівського літературно-мемоірального музею Івана Франка. Г. Мусієнко запровадила постійні зустрічі екскурсантів із жителями с. Івана Франка, які особисто знали Івана Франка.

Також за каденції Ганни Мусієнко у музеї Івана Франка було розпочато організацію завершальної ювілейної наукової літературознавчої сесії на чолі із письменником Миколою Бажаном в рамках святкування 100-го ювілею від дня народження І. Франка. Щоправда, в липні 1956 р. цю справу продовжила новий директор Ганна Гром.

Впродовж червня-липня 1956 р. працівники нагуєвицького музею брали активну участь у допомозі знімальній групі Київської студії художніх фільмів у зйомці відомої кінострічки «Іван Франко», режисером котрої був Тимофій Левчук. Головну роль Івана Франка зіграв народний артист СРСР – Сергій Бондарчук, який неодноразово відвідував музей Івана Франка в майбутньому.

 

  1. ГРОМ (ГАВРИЛИК) ГАННА ПЕТРІВНА

(1.08.1933 – †4.04.2004)

Ганна Гром. Фото для офіційної документації 1950-х рр.

 Світлина від Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі"-Park of Naguevychy.

Посада: директор Літературно-меморіального музею Івана Яковича Франка в селі Івана Франка (Нагуєвичах).

Каденція: липень 1956 – березень 1961 рр.

Коротка біограма:

Народилася в Нагуєвичах у 1933 р. у селянській сім’ї. Закінчила Нагуєвицьку середню школу із золотою медаллю (І випуск). Після закінчення Дрогобицького педагогічного інституту, у липні 1956 р., Г. Гром була скерована на посаду директора Літературно-меморіального музею Івана Яковича Франка, на якій працювала до березня 1961 р. В цей час їй було всього 23 роки, при цьому вона зуміла серйозно реорганізувати музей та адаптувати його екскурсійний потенціал під різні вікові категорії, предовсім учнів та студентів.

Фактично у липні 1956 р. Г. Гром перейняла справу підготовки до 100-го ювілею від дня народження Івана Франка і долучилася до проектів хранителів Львівського літературно-меморіального музею І. Франка, зокрема, в контексті спеціальної постанови Всесвітньої Ради Миру від 9 квітня 1956 р. Розпочалося створення нової експозиції, яку разом із львівськими музейниками Марією Давидовою, Вірою Бонь та Левком Полюгою розробляла також і Ганна Гром. Тоді й виникла ідея побудувати на родинному подвір’ї І. Франка батьківські хату та кузню, а також новий бюст-пам’ятник українського генія. 26 серпня 1956 р. Ганна Гром публікує статтю «Всенародна любов» про переддень святкування ювілею у музеї Івана Франка в Нагуєвичах. Щоправда, будучи вже одруженою, у газеті прізвище авторки було опубліковане згідно дівочого прізвища, яко Ганна Гаврилик – директор Літературно-меморіального музею Івана Франка. «Щодня до нас прибувають все нові і нові групи екскурсантів, туристів, які проїхали сотні і тисячі кілометрів, щоб побувати в зеленому прикарпатському селі, де народився Іван Франко. З далекої Канади, через океан здійснили свою подорож Марія Скрипник, Карл Кобилянський і Юрій Мотоляк», – писала Г. Гаврилик.  Напередодні ювілею серйозно було змінено фонди музею, як виявилося, переговори про перенесення оригіналів зі Львова і Дрогобича в Нагуєвичі велися ще за каденції директора музею Ганни Мусієнко, проте, завершилися успіхом за директорства Ганни Гром. Так, станом на 26 серпня 1956 р., до фондів Нагуєвицького музею було передано оригінальну німецькомовну «Золоту книгу» нормальної школи оо. Василіан із записом реєстру учнів усіх класів, у яких навчався І. Франко.

Починаючи із 1961 р. і аж до виходу на пенсію, у 1988 р., Г. Гром викладала українську мову та літературу в Нагуєвицькій середній школі. Упродовж 1968, 1977 – 1978 рр. разом із Г. А. Данилькевич підготувала ґрунтовну (із політичних причин надто заангажовану) розвідку про історію села Івана Франка Дрогобицького району для енциклопедичного видання «Історія міст і сіл. Львівська область». Вочевидь, під впливом академічного простору Академії наук, яка серйозно готувала краєзнавців і дослідників для таких масштабних проектів, Г. Гром у пізніші роки розширила свої розвідки з історії Нагуєвич, які вдало застосовувала у педагогічній роботі в школі. Невипадково, Г. Гром отримала звання «Відмінника народної освіти», а в пізніший час стала автором численних краєзнавчих праць про Нагуєвичі та постать Івана Франка. Відомим франкознавцем Ганну Гром знали ще з радянських часів. Так, 27 серпня 1976 р. її запросили до членства у президії урочистого вечора з нагоди святкування 120-річчя від дня народження Івана Франка у Києві, на якому Г. Гром виступила із промовою та вітанням від імені громади Нагуєвич.

 

  1. СІЛЬЧЕНКО НЕЛЯ ГРИГОРІВНА

(? – †?)

 

 

Фото директора поки віднайти не вдалося.

 

Посада: директор Державного музею Івана Франка в селі Івана Франка.

Каденція: березень 1961 р. – 1 серпня 1962 р.

Коротка біограма:

Працювала директором музею Івана Франка в Нагуєвичах з березня 1961 р. по серпень 1962 р. Це був час особливо буремних подій, адже відбувалася боротьба із Шестидесятниками, а також тотальне закриття храмів, які, здавалось би, перейшли на «московський патріархат» і не мали б бути закриті. В цей час музей Івана Франка в Нагуєвичах зумів долучитися до часткового порятунку церковних речей із давніх часів, які пам’ятали хрещення Івана Франка та міжвоєнний період. Так, у 1961 р. на саме свято літнього Івана голова сільської ради Михайло Риб’як долучився до остаточного закриття церкви. Килимові доріжки та великі килими передали у фонди музею Івана Франка, а частково і до сільської бібліотеки. При цьому, Євангеліє, подароване Яковом Франком, стало найціннішим експонатом у музеї. У цей час музей в Нагуєвичах був підпорядкований відділу культури Бориславського району. У зв’язку із постійними суперечками між керівицтвом району та дирекцією музею, Сільченко Н. Г. було звільнено з посади.

 

VII. ОРКУШ (КРИВКО) МАРІЯ ОЛЕКСІЇВНА

Марія Оркуш. Фото 2017 р. з родинного архіву Лесі Оркуш.

 

Світлина від Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі"-Park of Naguevychy.                                                       Посада: директор Державного музею Івана Франка в селі Івана Франка; завідувач філії Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах

Каденція: 1 серпня 1962 р. – початок січня 1963 р.; січень 1963 р. – квітень 2001 р.

Коротка біограма:

Народилася 28 серпня 1941 р. в с. Сарни, Яворівського району, Львівської області. Впродовж 1947 – 1954 рр. навчалася у Сарнівській 7-річній школі, а у 1954 – 1957 рр. – у Краковецькій середній школі. Впродовж 1958 – 1960 рр. навчалася у Львівському культосвітньому технікумі.  У 1960 – 1962 рр. працювала на посаді художнього керівника в Ново-Милятинському будинку культури. У 1962 р. М. Оркуш вступила на вечірнє відділення музичного факультету Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка, який закінчила у серпні 1967 р.

1 серпня 1962 р. М. Оркуш отримала скерування і призначення на посаду директора музею Івана Франка в Нагуєвичах. У цей час музей мав офіційну назву «Державний музей Івана Франка в селі Івана Франка». З волі партійної номенклатури, а також загальнодержавної реформи з об’єднання музейних установ, у 1963 р. було стверджено наказ міністерства культури УРСР, згідно якого музей в Нагуєвичах мав стати філіалом Львівського літературно-меморіального музею І. Франка (поет і журналіст Р. Пастух подає неточну дату 1962 р.). Напередодні Різдвяних свят 2 січня 1963 р., згідно наказу № 590-В відділу культури Львівської області, директор Львіського літературно-меморіального музею Івана Франка М. Кіх стверджує наказ № 85 «Про перетворення музею Івана Франка в селі Івана Франка на філіал Львівського музею Івана Франка». Впродовж січня 1963 р. – січня 1967 р. Марія Кривко (Оркуш) фактично керувала філією в Нагуєвичах, будучи на посаді наукового працівника. Лише 28 січня 1967 р. М. Кіх ствердила наказ Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка № 6 «Про призначення Марію Кривко (Оркуш) завідуючою філіалом музею в селі Івана Франка». Саме з цього часу у штаті філіалу звільняється посада наукового працівника, на яку 16 березня 1967 р. згідно наказу директора № 11 було прийнято Марію Твердовську (Шутко). Таким чином, у штаті почали працювати одні із найвідоміших в історії установи хранителів, які долучаться до реконструкції та розбудови садиби Франків. Цікаво, що в цей час в неофіційних публікаціях побутувала назва «Івано-Франківський державний музей Івана Яковича Франка».

В середині січня 1966 р. в селі Івана Франка було організовано комісію по підготовці до ювілею І. Франка, яку очолив голова сільської ради Іван Риб’як. У цей час М. Оркуш розпочала підготовку до відкриття нової експозиції, зокрема, за сприяння львівських музейників Марії Кіх та Віри Бонь, у одній із кімнат музею в Нагуєвичах у 1966 р. вперше було відтворено експозицію із інтер’єром хати батьків письменника, до якої ввійшли речі, придбані у жителя Нагуєвич Петра Гаврилика: велика старовинна піч, ліжко із постіллю, стіл, ослін, мисник та ін.  У 1970 р. силами М. Оркуш до фондів нагуєвицької філії Львівського музею І. Франка було привезено стіл і два стільці Г. Римаря із родинної стодоли в Добрівлянах, за яким І. Франко проводив передвиборче віче у 1905 р. Пиблизно у цей же час працівники КГБ, які проводили обшук церкви с. Ясениця Сільна привезли до музею І. Франка в Нагуєвичах три метричні книжки, з яких можна дослідити генеалогію М. Кульчицької.

У 1974 р. науковий працівник філії Марія Твердовська публікує власну розвідку до дрогобицької преси під назвою «За щастя нинішнього дня», яка була присвячена історії Нагуєвич періоду німецької окупації та ідентифікації вихідців із села, які загинули у Другій світовій війні (М. І. Чапля, Т. М. Франко, Г. П. Кибза, брати Михайло і Дмитро Винницькі, Т. М. Хруник, М. І. Митчак, М. І. Дум’як, Ю. М. Дум’як, М. Балуш, М. Лазарович, М. Франко, Розалія Франко та ін.). Це були перші матеріали, які лягли в основу нової експозиції нагуєвицького музею Івана Франка, яку підготували М. Твердовська та М. Оркуш під назвою «Односельчани Івана Франка, які загинули в боротьбі за Радянську Україну». За підсумками нових експедицій та даних нових експозиційних залів у 1978 р. Марія Оркуш та Віра Бонь спільно підготували спеціалізований путівник Літературно-меморіальним музеєм у селі Івана Франка, який був виданий у видавництві «Каменяр» до 122 річниці від Дня народження І. Франка.

У франкознавстві добре відомо, що Марія Оркуш брала дуже активну участь у відновленні «Садиби батьків Івана Франка» у 1981 р. Разом із Марією Шутко вони серйозно доклалися до формування першої експозиції та відтворення родинної садиби Франків. Так, під час будівництва садиби у 1981 р. під їх контролем було організовано заготівлю соломи на покриття покрівель. Під час транспортування соломи для покрівлі садиби, М. Орокуш виявила в с. Опака унікальні експонати, які досі зберігаються у садибі: кадуб (діжка для соління капусти та огірків) і жлукто (діжка для прання). Після смерті С. В. Стефаника у березні 1981 р. справу реконструкції садиби Франків на місці контролював В. Корчинський. Врешті 27 серпня 1981 р. разом із В. Сенівим, Б. Рибаком, В. Тимчишаком, В. Бонь, М. Курилишин та С. Ших було остаточно підписано акт прийому-передачі музейного комплексу. Також улітку 1981 р. при музейній філії було започатковано новий художньо-меморіальний комплекс «Стежки-дороги Івана Франка» із трьома маршрутами: «Дорога Івана Франка», «Стежка Івана Франка» і «Дорога малого Мирона». 30 серпня 1981 р. відбулося офіційне відкритя реконструйованої садиби Франків та «Стежки-дороги Івана Франка» в Нагуєвичах за участі багатотисячного мітингу з різних куточків СРСР: Києва, Львова, Москви, Білорусії, Туркменії, Казахстану та ін.

У 1984 р. Марія Оркуш і Віра Бонь підготували більш розлогий кольоровий фото-путівник, присвячений докладній мандрівці новоствореною «Стежкою Івана Франка» і частково садибою Івана Франка. У фондах ДІКЗ «Нагуєвичі» сьогодні зберігається унікальний примірник цього фото-путівника із автографом Олеся Гончара від 25 листопада 1986 р. Цього ж 1981 р. філія музею І. Франка в Нагуєвичах долучилася до встановлення пам’ятника на могилі Якова Франка на парафіяльному цвинтарі церкви Св. Миколая Чудотворця (долішня). У тому ж таки 1981 р. М. Оркуш брала активну участь в експедиції під керівництвом Б. Возницького до церкви Св. Миколая Чудотворця, у якій хрестили І. Франка, де їй вдалося віднайти і зберегти єдину на сьогодні збережену ікону Св. Миколая Чудотворця кінця XVIII ст., яка пам’ятає епоху Якова та Івана Франків. Нещадавно на звороті цієї ікони нами було виявлено іншу ікону Непорочного зачаття Діви Марії тійєї ж епохи, яку вперше публікуємо на палітурці даного наукового збірника «Заповідник «Нагуєвичі».

У 1993 р. на територію Літературно-меморіального музею І. Франка в Нагуєвичах було перевезено пам’ятний хрест авторства Якова Франка на честь Ліквідації панщини у 1848 р. В цей час колектив музею Івана Франка в Нагуєвичах поповнився новими працівниками, які забезпечили розширення екскурсійного потенціалу музею та «Стежки Івана Франка».

У квітні 2000 р. М. Оркуш звільнилася з посади завідувача музею І. Франка в Нагуєвичах, щоправда з 2006 р. і досі продовжує працювати старшим науковим співробітником фондів Львівського Національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Впродовж 2006 – 2016 рр. виконувала обов’язки вченого секретаря цієї ж установи. Автор наукових та науково-популярних праць з історії та розвитку музею І. Франка в Нагуєвичах, зокрема перших путівників 1970 р., 1978 р. та 2003 р. У 1982 р. була співавтором путівника «Стежка І. Франка», а у 2014 р. книжки «Ті, що з Вацовичів». Досі допомагає науковими консультаціями у популяризації історії ДІКЗ «Нагуєвичі» та спадщини І. Франка, позаяк, разом із Марією Юліанівною Шутко та світлої пам’яті Ярославом Іллічем Ольховим (впродовж 1993 – 2010 рр. старший науковий співробітник ДІКЗ «Нагуєвичі») є видатним хранителем музейної спадщини Івана Франка в Нагуєвичах.

 

VIII. СОПОТНИЦЬКА (ЛЯЛЮК) ІРИНА ІВАНІВНА

 

Ірина Сопотницька за робочим столом в адмінстративному будинку

ДІКЗ «Нагуєвичі». Фото 2018 р.

 

Посада: виконувач обов҆язків завідувача філії Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах; завідувач філії.

Каденція: 17 квітня 2001 р. – 9 серпня 2001 р.; 9 серпня 2001 р. – 1 листопада 2001 р.

Коротка біограма:

Народилася 3 березня 1956 р. в с. Нагуєвичі, Підбузького району, Дрогобицької області.  У 1977 р. успішно закінчила філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка, здобувши фах «вчителя української мови і літератури».

Впродовж 1977 – 1979 рр. працювала на посаді вчителя української мови і літератури в селі Новоселівка Любашівського району Одеської області. Упродовж 1979 – 1982 рр. І. Сопотницька працює вихователем, а також вчителем української мови і літератури Підбузького професійного технічного училища. З 1982 р. по 1993 р. працювала на посаді вихователя дитячого дошкільного закладу «Колосок» в с. Нагуєвичі.

30 серпня 1993 р. Сопотницька Ірина Іванівна була прийнята на посаду наукового співробітника філії Львівського Літературно-мемоірального музею І. Франка в Нагуєвичах. Практично одразу І. Сопотницька долучилася до всебічного розвитку експозиції музею, а також впровадження нових екскурсійних маршрутів та музейних заходів.

17 квітня 2001 р. директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка Роман Горак, у зв’язку із звільненням Марії Оркуш, вирішує призначити наукового співробітника Ірину Сопотницьку виконувачем обов’язків завідувача філіалу Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка у Нагуєвичах, а з 9 серпня 2001 р. – завідувачем цього ж філіал.

Ірина Сопотницька, як один із найздібніших екскурсоводів та наукових співробітників музею Івана Франка в Нагуєвичах, розпочала роботу із зміни тематичних планів екскурсій для дітей. Невипадково саме у цей час у музеї почала серйозно розвиватися музейна педагогіка, позаяк ключові обрядові свята почали відзначатися за традиціями епохи Івана Франка. Саме за каденції І. Сопотницької було реорганізовано тісну співпрацю із Народним домом с. Нагуєвичі, спеціалізованою школою-інтернат, а також парафіяльними громадами церков. Окрему увагу слід звернути на виникнення традиції перших майстер-класів для дітей молодшого віку, які організовувалися під керівництвом Ірини Сопотницької разом із школярами з Нагуєвич. Це, передовсім, заходи, приурочені до різдвяного та пасхального обрядових циклів, купальських вечорів та, звичайно, роковин народження і смерті Івана Франка. Перший офіційний прийом делегації нова завідувач організувала 23 березня 2001 р., коли музей Каменяра відвідав народний депутат України та лідер партії «Собор» – Анатолій Матвієнко.

Напередодні святкування 145-ї річниці від Дня народження Івана Франка в Україні було створено ювілейний комітет, який спланував усю роботу з підготовки до 145-ї річниці Каменяра, було розроблено відповід­ний кошторис, а також програму заходів, які включали святкові заходи музею Івана Франка в Нагуєвичах. Першочергове завдання, яке повинно було бути вико­нане до 27 серпня 2001 р. полягало у перекритті даху та ре­монті приміщення літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах. Перебуваючи у Львові, прем’єр-міністр Віктор Ющенко на цей ремонт виділив з державного бюджету 150 тисяч гривень. Відтак, працівники музею готували будівлю та експозицію до серйозних ремонтних робіт, при цьому було залучено підтримку Дрогобицької районної ради та відділу культури райдержадміністрації, які виділили кошти спрямовані на реставрацію садиби та стежки І. Франка, зокрема, у межах юрисдикції заповідника «Нагуєвичі».

Зауважимо, що музей-садибу Івана Франка І. Сопотницька доглядала із усією відповідальністю, щоправда, у липні 2001 р. музей спіткало лихо, коли реконструйовану хату Франків підпалив сусід Микола Риб’як, який, як виявилося, чотири рази мав проблеми із законом за тяжкі порушення і був неврівноваженою людиною, адже, і «раніше погрожував спалити хату Франків». Невипадково, окрема пожежа трапилася ще у лютому 2001 р. у стодолі садиби Франків, над ремонтом котрої у липні працювали робітники фірми підрядника. Фактично липнева трагедія 2001 р. привернула увагу усіх ЗМІ до садиби Івана Франка, адже було паралізовано не тільки туристичну роботу, але й роботу філії Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах у цілому. Врешті було зірвано програму національного святкування 145-ї річниці від Дня народження Івана Франка. Реконструйована у 1981 р. садиба Франків отримала серйозні пошкодження, адже, було повністю знищено покрівлю, дерев’яні лати та чимало крокв. При цьому інтер’єр садиби перетворився на суцільне попелище. Вогонь пошкодив не тільки покрівлю, але й перекриття і стіни хати Франків. Проте не постраждали господарські приміщення, зокрема кузня, де було зібрано безліч цікавих предметів селянського побуту XIX ст. Директор Львівського-літературно-меморіального музею Івана Франка Роман Горак і відомий український письменник та державний діяч Роман Лубківський приїхали на місце трагедії лише наступного дня, взявши під особистий контроль ситуацію із порятунком садиби. Щоправда, до їх приїзду музейні працівники власними силами зуміли врятувати меморіальні речі та численні предмети побуту, зібрані в минулих експедиціях.

Одразу після трагедії Ірина Сопотницька разом із колективом музею всебічно долучається до відбудови садиби Івана Франка. Проте організацію вшанування 145-ччя від дня народження Івана Франка довелося перенести на 9 вересня 2001 р. біля Літературно-меморіального музею Івана Франка.

Фактично після численних нарад та взаємних поневірянь із районною владою керівництво Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка було зобов’язане від’єднати від підпорядкованої йому структури музей Івана Франка в Нагуєвичах. Так, 1 листопада 2001 р. Ірина Сопотницька по переводу була звільнена з посади у зв’язку із від’єднанням музею Івана Франка в Нагуєвичах від Львівського літературно-меморіального музю Івана Франк. Під час роз’єднання директор львівського музею Івана Франка Роман Горак організував так звану «ревізію» фондів музею Івана Франка в Нагуєвичах, під час котрої до Львова було перевезено більшість експонатів, при цьому навіть ті, які не мали відношення до львівського періоду життя Івана Франка, а фактично презентували історію Нагуєвич та культури Бойківщини ХІХ – початку ХХ ст. Оскільки експозиція Літературно-меморіального музею І. Франка в Нагуєвичах фактично опустіла, І. Сопотницька разом із іншими співробітниками розпочали роботу по відновленню експозиційних залів, виготовленню копій та пошуку оригінальних речей, які хоча б якось відродили попередній стан. Це був період, коли музей Івана Франка перебував у стагнаційному стані, оскільки багатолітні виставкові зали потрібно було заново наповнювати новими тематичними розділами. Хоча значну частину експонатів, а серед них і унікальні, все ж вдалося зберегти незалежно від «ревізії».

1 листопада 2001 р. І. Сопотницька була переведена на посаду завідувача музею Івана Франка в структурі Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», яким на той час вже керувала Ореста Іванівна Хміль.

В період з 2 січня 2002 р. до 2 жовтня 2018 р. Ірина Сопотницька працювала на посаді заступника директора-завідувача музею Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі». Сьогодні І. Сопотницька працює на посаді молодшого наукового співробітника ДІКЗ «Нагуєвичі» у галузі музейної педагогіки, а також бере активну участь у експедиційних, фондових та міжнародних проектах установи.

 

ІХ. ХМІЛЬ ПЕТРО ІЛЛІЧ

Хміль Петро напередодні організації заповідника в Нагуєвичах.

Фото з родинного архіву Ростислава Хміля.

Посада: директор Меморіально-ландшафтого заповідника «Нагуєвичі»; директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» на батьківщині Івана Франка.

Каденція: 1993 р. – 9 березня 1994 р.; 10 березня 1994 р. – червень 2001 р.

Коротка біограма:

Народився 18 червня 1955 р. в с. Чагрів Рогатинського району, Івано-Франківської області. Закінчив факультет романо-германської філології Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка, здобувши фах «вчителя французької мови».

Впродовж 1994 – 2001 р. працював на посаді директора новоствореного заповідника в Нагуєвичах. Сьогодні мало хто знає, що упродовж 1993 – 1994 рр. установа мала назву «Меморіально-ландшафтний заповідник «Нагуєвичі», який діяв при Дрогобицькій районній державній адмінстрації. 10 березня 1995 р. згідно постанови Кабінету міністрів України № 154 був перейменований на «Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі», який підпорядковувався Львівській обласній державній  адмінстрації. Установа почала діяти поряд із філією Льівського літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, щоправда, ключовою метою установи було збереження меморіальних місць, пов’яза­них із життям і творчістю Івана Франка: «Стежки Івана Франка», «Дороги Івана Франка», «Радичевого лісу» та інших територій, пов’язаних із спадщиною письменника. Також згідно постанови міністерства заповідник повинен був забезпечити розроблення до кінця 1994 року генерального плану розвитку заповідника із визначенням його меж,  охоронних зон,  зон регулювання забудови,  зон  охоронюваного   ландшафту,   а   також обсягів,  вартості  та  термінів  проведення  робіт  з реставрації пам’яток, упорядкування й благоустрою території та ландшафту.

Серед ключових досягнень керівництва Петра Хміля варто згадати збільшення штатного персоналу заповідника, утримання і розбудову літнього театру І. Франка, стежки І. Франка, галявини казок та збереження інфраструктури паркової зони для туристів. П. Хміль був і серед авторів розробки програми приєднання до заповідника музею-садиби та Літературно-меморіального музею Івана Франка в часі трагедії пов҆язаною із пожежою у 2001 р. Від початку свого існування в штаті заповідника працювала окрема бухгалтерія на чолі із головним бухгалтером Надією Лопановою.

27 серпня 1996 р. під час святкування 140-річчя від дня народження І. Франка заповідник долучився до організації літературно-мистецького свята «Пісня і праця – великі дві сили» на сцені «Літнього театру». Серед почесних гостей з привітаннями та побажаннями процвітання виступили представники діаспори Нестор Бараник з Канади та Орися Білас із США. Це були одні із перших міжнародних контактів заповідника. 29 серпня 1999 р. разом із філією Львівського літературно-меморіального музею І. Франка в Нагуєвичах, заповідник підготував масштабне святкування 143-ої річниці від дня народження І. Франка на сцені літнього театру.

На початку 2000-х рр. П. Хміль започаткував концепцію розвитку села Нагуєвичі, як культурного комплексу туристичних та наукових локацій, зокрема, у плані будівництва окремої наукової бібліотеки, нового будинку культури, пансіонату, відео-залу тощо.

У період керівництва Петра Хміля наукову роботу в заповіднику відродив відомий краєзнавець Ярослав Ольховий, який з 24 травня 1993 р., працюючи на посаді старшого наукового співробітника установи, системно публікував власні дослідження на сторінках наукових фахових та краєзнавчих видань України. З цього приводу у власноручній автобіографії Я. Ольховий у травні 1993 р. записав: «З поступленням на роботу в цю авторитетну установу маю намір прикласти якнайбільше зусиль задля цього, щоби ця підтримка і піклування, які надаються Франковому краю демократичними органами влади, були використані якнайефективніше, щоби рекреаційний і патріотично-виховний потенціал цього унікального природньо-історичного комплекса всеціло постав на службу нашому нородові, сповна причиняючись до відродження нашої духовності та культури». Цікаво, що особова справа Я. Ольхового разом із власноручною автобіографією (включаючи спогади про переслідування у радянський час) досі зберігається у архіві ДІКЗ «Нагуєвичі» і містить унікальну інформацію про геральдику установи, культуру ведення внутрішньої документації тощо. Наукову роботу Я. Ольховий здійснював в установі до 5 травня 2010 р.. Також Я. Ольховий першим відродив дослідження теми історії Дрогобиччини і топоніміки, зокрема, щодо територій прилеглих до садиби І. Франка та заповідника в цілому.

З липня 2001 р. Петро Ілліч Хміль працював заступником голови Дрогобицької районної ради, а також продовжував виконувати функції одного із засновників Дрогобицької міськрайонної організації Народного руху України, співзасновником якої був, починаючи з 22 липня 1993 р.

 

Х. РЕЗЕКУЛОВА (ХМІЛЬ) ОРЕСТА ІВАНІВНА

 

Ореста Резекулова. Фото 2017 р. з родинного архіву Ростислава Хміля.

Посада: директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»; виконувач обов’язків директора Комунального закладу Львівської обласної ради «Адміністрація державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».

Каденція: червень 2001 р. – 1 жовтня 2016 р.; 2 жовтня 2016 р. – 5 червня 2017 р.

Коротка біограма:

Народилася 29 червня 1956 р. в м. Дрогобич.

У 1973 р. закінчила Дрогобицьку середню школу № 1. У 1979 р. закінчила Дрогобицький педагогічний інститут ім. І. Франка за спеціальністю «Англійська мова».

Упродовж 1979 – 2001 р. працювала вчителем англійської мови в Доброгостівській середній школі. У 1998 р. за підсумками атестації отримала державну нагороду «Відмінник освіти України».

Впродовж червня 2001 р. – 1 жовтня 2016 р. працювала на посаді директора Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», до складу якого з 1 листопада 2001 р. увійшов «Музей Івана Франка і Батьківська садиба письменника». З 2 жовтня 2016 р. почала працювати на посаді виконувача обов’язків директора Комунального закладу Львівської обласної ради «Адміністрація державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» у зв’язку із завтередженям нової редакції положення про установу у Львівській обласній раді та оголошенням нового конкурсу на посаду директора у департаменті з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної деражавної адмінстрації.

9 вересня 2001 р. спільно із музеєм заповідник організовував свято 145-ї річниці від дня народження І. Франка, адже, наслідки пожежі призвели до потреби спільної реаблітації музейного простору. Так, на сцені «Літнього театру» було організовано унікальну програму під назвою «Іван Франко виступає перед односельцями», яку підготували артисти Дрогобицького музично-драматичного театру ім. Ю. Котермака. Саме тоді відбулося освячення каплиці Різдва Пресвітої Богородиці разом із парохами та громадами церков Нагуєвич. Поруч із сценою було організовано виставку квітів, присвячену творчості І. Франка та 10-річчю Незалежності України, яку підготували вчителі й учні Нагуєвицької середньої школи та спецшколи-інтернату.

Під впливом буремних для музейних хранителів подій пожежі у липні 2001 р. музейна експозиція Літературно-меморіального музею І. Франка поступово переосмислювалася та змінювалася. Врешті після включення садиби Франків та Літературно-меморіального музею Івана Франка у склад заповідника розпочалася титанічна робота у відновленні усіх експозиційних залів, яким після вивезення експонатів забракло концепції та артефактів. Фактично було організовано додаткові пошуки старожиностей, а також виготволення копій втрачених матеріалів. Усе це супроводжувалося постійними поточними ремонтами та залученням додаткових коштів.

У 2006 – 2007 рр. до 150-річчя від дня народження Івана Франка було розбудовано «Будинок літератора», як додаткову туристичну та наукову локацію ДІКЗ «Нагуєвичі». Саме у «Будинку літератора» було започатковано традицію щорічних зустрічей із відомими письменниками та літераторузнавцями. Також силами Резекулової О. І. було започатковано спільний із філологічним факультетом ДДПУ ім. І. Франка науковий проект «Нагуєвицькі читання», підсумком котрих стала публікація чотирьох випусків однойменних збірників статей, які виходили за співучасті Дрогобицької районної державної адміністрації, Благодійного фонду імені Івана Франка і безпосередньої організаторської участі професора Ярослава Радевича-Винницького та професора Петра Іванишина (випуски 2008, 2009, 2010 та 2011 рр.).

У 2006 р. до 150 річниці від дня народження І. Франка під керівництвом Резекулової О. І. було здійснено перекриття хати і стайні І. Франка, а також перекрито ґонтям шпихлір та батьківську кузню. Водночас поновлено дерев’яний тин (огорожу) усієї садиби Франків і пасіку. У цей час Марією Шутко було розпочато роботу над текстом до першого фото-буклету, присвяченого загальним локаціям державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі». Фотографії для буклету готували Мар’яна Матківська та Ігор Фецяк. У період розвитку проекту «Франко-фест» силами ДІКЗ «Нагуєвичі» було підготовлено дещо розширений туристичний фото-буклет, який побачив світ у 2012 р. і містив фотоілюстрації оновлених туристичних локацій садиби Франків та «Стежки Івана Франка».

2 жовтня 2016 р. статус заповідника було змінено, адже змінювалося підпорядкування Управлінню майном спільної власності Львівської обласної ради. Так, згідно нового положення про установу її назву було перейменовано на «Комунальний заклад Львівської обласної ради «Адміністрація державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі». До складу Заповідника традиційно ввійшли: садиба Івана Франка, Літературно-меморіальний музей Івана Франка, «Будинок літератора», «Стежка Івана Франка», а також прилеглий унікальний туристичний простір для екскурсій старовинними пам’ятками давнього села Нагуєвичі (Башевого).

До 160-річчя від дня народження І. Франка під керівництвом Орести Резекулової було організовано поточний ремонт Літературно-меморіального музею І. Франка. В цей же час було оновлено експозицію та поповнено фонди на 80 одиниць зберігання. Також до цієї ж дати було встановлено барельєф Сервантеса на території скульптурної композиції «Івана Франко і світова література».

За багатолітнє пропагування та збереження спадщини І. Франка Ореста Резекулова була удостоєна нагородженням численними грамотами та подяками Дрогобицької районної ради, Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури і мистецтв України, а також з нагоди 160-річчя від дня народження І. Франка. Водночас напередодні 160-ї річниці від Дня народження письменника О. Резекулова була нагороджена цінним подарунком від голови Верховної ради України, обов҆язки котрого тоді виконував Андрій Парубій.

 

 

ХІ. ЛАЗОРАК БОГДАН ОРЕСТОВИЧ

 

Богдан Лазорак під час презентації проекту «Графиня Софія Шептицька: оригінальна виставка безцінних творів». 26 січня 2020 р., конференц-зал ДІКЗ «Нагуєвичі».

 

Посада: директор Комунального закладу Львівської обласної ради «Адміністрація державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».

Каденція: 6 червня 2017 р. обраний на посаду директора згідно контракту терміном на 5 років, укладеного на основі результатів конкурсної комісії департаменту культури, національностей та релігій ЛОДА, а також на підставі результатів голосування депутатів ЛОР.

Коротка біограма:

Народився 7 січня 1985 р. в м. Дрогобичі.

У 2001 р. закінчив Дрогобицьку спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 2. Впродовж 2001 – 2006 рр. навчався на історичному факультеті (історія. українознавство) ДДПУ ім. І. Франка, який закінчив з відзнакою, отримавши фах вчителя історії та українознавства. Впродовж 2009 – 2011 рр. навчався в аспірантурі на стаціонарній формі при кафедрі давньої історії України та спеціальних історичних дисцпилін. 22 лютого 2012 р. при Спеціалізованій вченій Раді Луцького національного університету ім. Лесі Українки захистив кандидатську дисертацію на тему «Церковні братства Львівсько-Кам’янецької єпархії (XVIII ст.)» і отримав науковий ступінь кандидата історичних наук (07.00.01 – історія України).

Трудову діяльність розпочав у 2002 р. фасувальником приватної фірми «Доброта» м. Дрогобича. Упродовж липня-серпня 2003 р. працював вихователем вищої категорії дитячого літнього табору “Зміна” у с. Кирилівка Запорізької області. Упродовж червня-серпня 2005 р. працював вихователем дитячого літнього табору «Дружба», м. Долина.

У 2006 – 2009 рр. працював на посаді старшого лаборанта (до 2009 р.), а згодом провідного спеціаліста (листопад 2009 р. – вересень 2011 р.) науково-дослідної лабораторії археології та краєзнавства при кафедрі давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін.

З 2011 р. працював викладачем кафедри всесвітньої історії історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка, при якій забезпечував викладання курсу «Історія середніх віків». З вересня 2014 р. працював на посаді доцента тієї ж кафедри, а з вересня 2016 р. переведений на кафедру давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін, при якій забезпечував викладання курсів «Основи історичного музеєзнавства та пам’яткознавства» і «Історична географія». В часі реорганізації факультету у вересні 2017 р. був прийнятий на посаду доцента кафедри історії України, а з 2018 р. переведений на кафедру всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін, при якій забезпечує викладання курсу «Основи історичного музеєзнавства» за сумісництвом до сьогодні. Упродовж 2017 – 2019 рр. на базі заповідника студенти історичного факультету третій рік поспіль проходять музейну практику безпосередньо в історико-кулььтртуному просторі спадщини Івана Франка.

6 червня 2017 р. рішенням голосування депутатів ЛОДА був обраний на посаду директора КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі».

Впродовж 2008 – 2020 рр. опублікував понад 150 наукових праць, з них 50 у фахових виданнях України та 20 ‒ за кордоном. У цей же час взято участь у більше 100 наукових конференціях, семінарах та круглих столах.

У сфері наукових зацікавлень досліджує проблеми із історії: церковних братств Львівсько-Галицько-Кам’янецької єпархії XVI – XIX ст.; культурно-релігійного та суспільно-політичного життя Дрогобича та Дрогобицького повіту XVIII – першої половини ХХ ст.; магістрату міста Дрогобича XVIII ‒ початку XX ст.; національних громад міста Дрогобича ХІХ – першої третини ХХ ст.; Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа І; історії мікрорайону Млинки Шкільникові та Млинки Сівкові; період Першої світової війни на Дрогобиччині. Із 2015 р. системно публікує матеріали з франкознавства, а з 2017 р. – також із тематики музейної справи ДІКЗ «Нагуєвичі».

У червні 2017 р. розпочато втілення програми ребрендингу та всебічного розвитку усіх структур ДІКЗ «Нагуєвичі» на наступних 5 років, з якою можна ознайомитися на офіційному сайті ЛОДА, офіційних сторінках та щорічних звітах установи.

Серед найважливіших наукових досягнень колективу ДІКЗ «Нагуєвичі» упродовж червня 2017 р. – лютого 2020 рр. варто згадати: відродження постійної експедиційної справи у галузі етнографії та археології; відродження спільного із ДДПУ ім. І. Франка наукового проекту «Нагуєвицькі читання»; збільшення фондів музею із 3 000 до 7 500 одиниць; відкриття нової постійно-діючої міжнародної експозиції «Посмертна маска – Вічно живого», яка отримала широкий резонанс в українських та закордонних ЗМІ; заснування першого наукового щорічника «Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі»; започаткування міжнародного проекту до 102-ї річниці від дня смерті І. Франка «Міжнародний з’їзд архівістів та хранителів музеїв»; створення постійно діючої гнучкої системи комплексних квитків, серед яких нововеденнями, необхідними для сучасної молоді, є квсети та театралізовані екскурсії; організація всеукраїнських та міжнародних науково-мистецьких проектів із франкознавства у м. Сєвєродонецьк, містах Люблін та Лєгниця (Лігниця) Республіки Польща та ін. Окремо налагоджено тісні зв’язки із нащадками Захара Франка у США. Також у 2017 р. разом із Домом Франка у Львові на базі заповідника відроджено традицію всеукраїнського з’їзду родини Івана Франка в Нагуєвичах.

Одним із найбільших досягненнь колективу ДІКЗ «Нагуєвичі» за період 2017 – 2020 рр. є організація самодостатнього всеукраїнського культурно-мистецького фестивалю «Етно-фест в садибі Франка», який щорічно відбувається безпосередньо на території садиби та лісового простору «Літнього театру» із залученням понад 50 локацій реконструкторів різних мистецьких локацій та ремесел доби Івана Франка, а також сучасних музичних виконавців з усієї України під час святкового концерту. До організації заходу щороку долучається не тільки весь працьовитий колектив установи, але й десятки волонтерів та спонсорів, які спільними зусиллями намагаються наблизити меморіальну спадщину Івана Франка до сучасної інтерактивної молоді, яка саме в Нагуєвичах повинна виховувавтися безспосередньо в живому музейному просторі рідної хати українського генія і титана праці – Івана Франка.

Розвиток установи сьогодні кожен має можливість аналізувати на офіційних інтернет-сторінках ДІКЗ «Нагуєвичі», які одночасно працюють із гаслом «Приїжджайте, бо тут цікаво!».

Як бачимо, згідно короткого аналізу хроніки каденцій усіх керівників музейної справи в Нагуєвичах, Літературно-меморіальний музей Івана Франка пройшов складний і водночас дуже цікавий шлях свого розвитку, адже, починаючи від першої ідеї створення, як музею у 1934 – 1939 рр. і яко заповідника у 1940 р., він зумів інституюватися, як самостійна і, водночас, як одна із найвідоміших музейний установ України.

Сприяли цьому безумовно програми розвитку установи, яку розробляли директори музею та хранителі спадщини Івана Франка в Нагуєвичах, а також відомі відвідувачі-інтелектуали. У різний час музей Івана Франка відвідали видатні діячі української культури: Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Олесь Гончар, Ірина Вільде, Микола Колесса, Василь Касіян, Анатолій Кос-Анатольський, Ольга Кусенко, Андрій Малишко, Павло Загребельний, Тетяна Яблонська, Роман Лубківський, Іван Драч, Зеновій Франко, Павло Гриценко, Андрій Кокотюха, Ахтем Сеітаблаєв, Костянтин Грубич та ін. А також відомі політики Михайло Мороз, Віктор Ющенко, Євген Нищук, Микола Княжицький, Петро Порошенко, Володимир В’ятрович, Юрій Єхануров, та ін. У ве­лелюдних Франкових ювілеях у різний час брали участь представники куль­тури з Торонто, Вінніпегу, Софії, Братіслави, Москви, Тбілісі, Алма-Ати, Берліна, Варшави. Серед них такі відомі постаті як Іван Вір, Микола Аврамчик, Мухітдін Амін-Заде, Симон Чиковані, Микола Тихонов, Юліан Стрийковський та ін.

Проте найбільшим стимулом для історичного розвитку та креативних ініціатив колективу ДІКЗ «Нагуєвичі» сьогодні спонукають безумовно туристи, серед котрих найбільш авторитетними від часу існування музею і до сьогодні по праву вважаються українські діти, адже меморіальна, історико-культурна та музейна спадщина Івана Франка в Нагуєвичах – це ні в якому разі не приватна власність конкретної політичної сили, ідеології чи керівництва вищих органів влади, це передовсім – Національне надбання усіх українців світу, акумульоване нащадками письменника, як наслідок пізнання та збереження геніального творчого доробку українського генія – Івана Франка.