«Після Тараса Шевченка не було в нас такої постаті. Отже, не буде перебільшенням сказати, що Шевченко й Франко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові

«Після Тараса Шевченка не було в нас такої постаті. Отже, не буде перебільшенням сказати, що Шевченко й Франко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові. Франко ніколи не був письменником тільки Галичини… Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись…», – написав О. Гончар у дні всенародного святкування 125-річного ювілею І. Я. Франка. Справді, вже не одне покоління українців звертається до багатющої творчої спадщини Каменяра. Адже все життя поета, вся творчість – це подвиг в ім’я народу, який назвав його Прометеєм, Учителем, Каменярем, Вічним Революціонером, Мойсеєм.
Святкування проходило 30 серпня 1981 року. Незважаючи на дощову погоду, свято було велелюдним. Хлібом-сіллю зустрічала гостей земля Франка. У його рідний край прибули літератори, працівники культури та мистецтва. Букетами запашних квітів вітали гостей із Києва, Львова, Білорусії, Туркменії, Казахстану, Москви, багатьох міст і сіл Львівської, Закарпатської, Тернопільської, Івано-Франківської та багатьох інших областей.
З нагоди 125-ти літнього ювілею відбулися важливі події – відкриття музею «Садиба Івана Франка» та відкриття художньо-меморіального комплексу «Стежки-дороги Каменяра», який об’єднав три маршрути: «Дорога Івана Франка», «Стежка Івана Франка», «Дорога малого Мирона». По землі Франка в той день пройшло чимало людей, серед яких були і відомі майстри слова – Павло Загребельний, Борис Олійник, Роман Іваничук, Микола Петренко, Петро Мах. Щиро і тепло говорив про Франка перший секретар правління Спілки письменників України Павло Загребельний. Великий поет подарував людству справжні шедеври творчості. Обшири його літературно-наукової спадщини просто вражають. «Вклоняємося землі, місцю, хаті, де вперше пролунав крик маленького Івана Франка. Тоді крик цей чутно було лише тут. Тепер голос Великого Каменяра розлунюється по всьому світі… Пам’ять Франкова священна», – записав у «Книгу вражень».
30 серпня 1981 року свої почуття висловила С. Йовенко (Світлана Андріївна Йове́нко — поетеса та прозаїк, публіцист і перекладач; Заслужений працівник культури України; завідувач відділу поезії та критики журналу «Вітчизна». Лауреат премії ім. Леоніда Вишеславського «Планета поета»): «Схиляю голову свою під цією стріхою, яка височиною своєю сягає вершин народного духу!».
18 жовтня 1981 року на батьківщині Франка побувала письменниця із Белграда – Десанка Максимович (сербська поетка, професор літератури та академік Сербської академії наук та мистецтв). На пам’ять про це вона посадила дерево в саду, що вінчає Франкову Стежку. За перекладацьку діяльність правління Спілки письменників України надало їй Франкову премію.
Теплі слова подяки великому Франкові залишали учні, студенти, дорослі, які приїжджали в цей рік поклонитись його землі. Адже, «до нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління тому, що в його творах вони знаходитимуть правду про темне минуле …». М. Тихонов.