27 вересня до Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» завітали учні Дашавського ліцею Стрийського району. Цікаву екскурсію для них в садибі Івана Франка провела науковий співробітник ДІКЗ «Нагуєвичі» Любов Плюйко. У свою чергу, чи не вперше, в заповіднику, самі екскурсанти виконали пісні про Івана Франка, читали його вірші.

Діти приємно вразили працівників музею обізнаністю з біографією Каменяра, його дитячими роками в Нагуєвичах, періодом навчання в нормальній школі та гімназії у Дрогобичі.

Також, як вони себе назвали, «нащадки Каменяра», виконали кілька цікавих коломийок про свою поїздку до Нагуєвич і музей Франка у Львові та виступили з розповіддю про життя Івана Франка і його творчість.

Керівництво ДІКЗ «Нагуєвичі» висловлює вдячність педагогам навчального закладу, які виховують своїх учнів в дусі патріотизму, любові до своєї країни та долучають їх до вивчення спадщини наших визначних письменників.

Після завершення екскурсії та власного виступу діти зробили на згадку спільні фото біля садиби великому Каменяреві та в музеї.

Напередодні Дня українського кіно в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбувся перегляд фільму «Захар Беркут». Цей фільм, як ніколи актуальний і сьогодні, коли, практично, та ж сама східна орда руйнує наші міста, вбиває наших людей. Історія українського кіно сягає далекого 1896 року, коли у Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні він влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.

Видатні режисери українського кіно, такі як Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Марк Донський, Сергій Параджанов, Леонід Биков, Леонід Осика, Іван Миколайчук та інші назавжди увійшли в літопис світового кінематографу.

Цікавою є передісторія написання Іваном Франком твору «Захар Беркут». Так на початку 1882 року у листі до свого приятеля Івана Білея Іван Якович ділився своїми творчими планами: «Думка в мене була – написати повість … історично-сенсаційно-реальну, та що, вже ось пару місяців ношуся з нею, як дурний з ступою, а навіть зачати ще не вспів. Чи вспію ж восени скінчити, і взагалі, чи буде з тої кози м’ясо?». Невідомо, чи перейшов би Іван Якович від слів до діл, якби не конкурс. Так, літературний тематичний конкурс. 27 вересня 1882 року Львівський часопис «Зоря» оголосив конкурс, в умовах якого було зазначено: «Темат до повістей належить брати з нашого народного життя, будь теперішнього, будь минувшого, з життя інтелігенції або з життя сільського люду; по можності переважати повинна сторона ідеальна, єсли тільки не віддаляється від правди. Світлі прояви нашого життя, яко взірці, достойні загального наслідування, будуть для нас найбільше пожаданим матеріалом». Як винагороду переможцеві журнал обіцяв «платити за лист печаті по 20-25 золотих ринських». Упродовж півтора місяця Франко працював над текстом. Зрештою, у 1883 році він отримав премію за твір, який було надруковано у «Зорі» під назвою «Захаръ Беркутъ. Образъ громадского житя карпатскои Руси въ XIII вѣцѣ».

У сюжеті стрічки розповідається про 1241 рік, коли монгольська орда на чолі з ханом Бурундою рухається на захід, винищуючи усе на своєму шляху. Дійшовши до високих Карпатських гір, військо зупиняється біля підніжжя. Уночі кілька місцевих мисливців – брати Беркути потайки пробираються в табір та звільняють полонених. Несамовитий від люті хан вирішує помститися горянам і знищити карпатські поселення. Для цього знаходить зрадника серед місцевих жителів, який відкриває йому таємний прохід у горах. Проте невеличка громада гірських мисливців під керівництвом Захара Беркута мужньо і назавжди зупиняє численного ворога.

Виконавець головної ролі Роберт Патрік погодився зніматися у фільмі, тому що йому сподобалися сюжет і тематика стрічки, образ головного героя Захара Беркута – мужнього та сміливого захисника свого народу, котрий, ризикуючи власним життям, бореться за його свободу. Як він сказав: «Історія Захара Беркута – про кожного з нас. Вона змушує замислитися над тим, що ми робитимемо, коли наше життя опиниться під загрозою. Чи будемо втікати, чи будемо боротися й відстоювати те, у що віримо. Найближчою в образі Захара для мене виявилася саме його воля до боротьби за свою свободу».

Повість Івана Франка є легендою, і у фільмі, зрозуміло, створено метафоричний образ, але на основі українських мотивів. Драматургія така ж, як і в Івана Франка, що є свідченням світової драматургії, котра завжди залишиться актуальною. Головна мета кінофільму передати емоції і наміри героїв – пристрасть, сподівання, надії, відстоювання гідності, права на власне життя, на вибір і свободу.

Слова Захара Беркута, тухольського старійшини, залишаються актуальними і досі: «Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».

І Україна нині відстоює саме ці цінності!

Збереження культурної спадщини – один із ключових факторів розвитку сучасної культури. Саме тому, вітаючи з нагоди 30-літнього ювілею музей-оселю родини І. Франка в Калуші, колектив Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» бажає успіхів та натхнення у збереженні історичної пам’яті нашого великого генія – Івана Франка.

Чи багато для музею 30 років? Ніби і не багато. Але ми знаємо, який величезний обсяг кропіткої праці щодня вкладається у те, щоб зберігати високий рівень музею, заданий три десятиліття тому.

Саме тоді, в 1992 році з ініціативи внучки Онуфрія Франка, докторки історичних наук та професорки Національного університету ім. Івана Франка у Львові Оксани Франко та її сина кандидата історичних наук старшого наукового співробітника інституту Івана Франка НАН України та франкознавця Андрія Франка, вперше відкрилися двері родинної хати письменника зі світовим ім’ям. Вони для увіковічення пам’яті Франкового роду, передали громаді міста свій спадок – батьківську хату, саме для створення музею.

Директорці музею пані Лесі Кирилович та колективу музею бажаємо щоб було невичерпним джерело вашої творчості, вашої енергії, вашого професіоналізму у збагаченні гостей музею знаннями, формуванні патріотизму, збереженні історичної пам’яті, вихованні духовно багатих, всебічно розвинутих особистостей.

Дякуємо вам за вашу відданість нашій спільній справі! Все буде Франкова Україна!

З повагою директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак

Учні початкової школи Дрогобицького ліцею розпочали навчальний рік зі знайомства з велетом української літератури Іваном Франком в його рідному селі. 1 вересня Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» радо зустрів найменшеньких ліцеїстів. Наукові працівники музею Ірина Сопотницька та Любов Плюйко провели цікаву та пізнавальну екскурсію для наймолодших. Діти просто засипали запитаннями екскурсоводів про предмети побуту, що розміщені в садибі Івана Франка, яких вони раніше не бачили.

А на великій сцені заповідника відбулося цікаве дійство, де всі учасники, під виконання відомої вже у всьому світі пісні «Ой у лузі червона калина» створили неперевершену масову руханку. Також директор ліцею Ольга Заяць привітала першокласників з початком навчального року.

Учні старших класів брали участь у квесті, в якому діти отримували завдання про життєвий та творчий шлях Каменяра у чарівних фей та змагалися за краще знання біографії нашого відомого земляка – Івана Франка.