Національна пам’ять про історичну тяглість розвитку традиції української державності від найдавніших часів до сучасності є вкрай важливою у формуванні патріотичної програми виховання молодого покоління українців, особливо у часі агресії Російської Федерації проти України, яка триває з 2014 р. Врешті 22 січня 2023 року виповнилася 104-та річниця від дня проголошення Акту Злуки Західноукраїнської Народної Республіки із Українською Народною Республікою, який ознаменував відродження єдиної Незалежної Української держави і тим самим ознаменував важливий етап у історичній традиції українського державотворення. Врешті сьогодні для України дуже важливо, щоб польська, румунська чи угорська історіографії одноголосно пропагували історичний факт відродження державності українців у 1918 – 1919 рр., передовсім через офіційну політику національної пам’яті власних історичних наук.

Проголошення 22 січня 1919 р. у Києві Акту злуки всіх українських земель (Об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу) увійшло в українську національну свідомість як відправна точка соборності українських земель у новітній період історії. Ще до офіційного вирішення питання про об’єднання центральні та місцеві органи обох українських держав налагоджували співпрацю, передовсім в економічній сфері. Активну участь у підготовці цього акту взяли й мешканці Старосамбірщини. 22 грудня 1918 р. у Самборі відбулася представницька нарада за участю повітових комісарів Дрогобича, Рудок, Самбора, Старого Самбора і Турки, яка ухвалила резолюцію про необхідність негайного приєднання ЗУНР до УНР .

Сьогодні в українській історичній науці, від часу відродження Незалежності у 1919 р. до 2019 р. включно, зібрано унікальний архівний матеріал про формування інституту держави в Західноукраїнській народній республіці зокрема на рівні, як її структури і армії, так і офіційної внутрішньої і зовнішньої політики. Одне із ключових завдань у процесі формування держави у 1918 – 1919 рр. українці сконцентрували в процесі щоденної і розлогої українізації, яка мала за мету не тільки остаточно «порвати» із цензурним минулим поліційної імперії Габсбургів, але й розвинути за короткий час фундаментальні підоснови для держави: українську куль туру, науку, освіту, політику, економіку, армію тощо. Підсумком цієї політики безумовно став Акт злуки, який став історичним загальноукраїнським святом, яке властиво на Йордан 1919 року охопило всю Україну. При цьому це свято зорганізувало на урочисті мітинги не тільки тих – хто окрім давньої Києвохристиянської традиції у своїй родині традиційно вшановував Тараса Шевченка і Івана Франка, але й представників тих національних громад, які не бажали жити в жодній імперській чи інші шовіністичній неволі.

На ґрунті абсурдної і антиукраїнської ідеї відновлення імперіалістичного символу «Лицаря в збруї» поставленого в Дрогобичі у 1916 р. на честь річниці визволення міста з’єднаною імператорською армією Австро-Угорської імперії від імператорської армії Російської імперії публіковані нижче матеріали і джерела фіксують процес системної українізації міста, зокрема заборону не тільки імперіалістичної стандартизованої прусської символіки, але й перехід на українські традиції в принципі у кожній галузі розвитку міста. І щонайважливіше у сфері патріотичного виховання української молоді процес українізації стосувався відродження назв українських вулиць і усіх публічних написів, перехід навчальних закладів на українську мову, і щонайважливіше відродження давньої символіки часів Галицько-Волинського князівства із зображенням «лева». На відміну від маніфестацій, які організовувала під загально-цензурним соусом Австро-Угорська імперія в Дрогобичі у 1916 р., зокрема під час встановлення на площі імперського символу «Лицаря в збруї», маніфестація 20 січня 1919 р., яка була присвячена Святкуванню Акту Злуки, фактично відобразила патріотичні настрої українців та усі державотворчі підсумки у поваленні стандартів імперії. Акт Злуки і мітинг у Дрогобичі 20 січня 1919 р. фактично символізували завершення очікуваної століттями українізації у Дрогобичі та «Франковій Каліфорнії», за яку усе своє життя боровся Іван Франко, і за яку поклали своє життя тисячі українських січових стрільців. Невипадково документи підтверджують мітинг у якому взяло участь близько 15 000 українців.

Кульмінацією процесу українізації Дрогобича було Свято Злуки, яке відбулося на Святого Івана 20 січня 1919 р. Саме під час цього мітингу унікальну доповідь виголосив доктор Рудольф Скибінський, який сконцентрував увагу українців на історичній тяглості української державотворчої символіки і традиції, зокрема в контексті спадщини Івана Франка. Збереглися численні описи цього історичного возз’єднання України, а кількість українців на мітингуючій ринковій площі Дрогобича становила 15 000 учасників . Чи не це свято є кращим символом 1919 р., а ніж свято «цвяху війни» на мітингу відкриття «Лицаря в Збруї» 1916 р.? Невипадково імперія Ґабсбурґів побоялася цього мітингу у центрі «Франкової Каліфорнії», адже вже через два дні – 22 січня 1919 р. принц Е. Фірстенберґ написав спеціального листа до Людвіга фон Флотова у Відень про підготовку Злуки ЗУНР і УНР, та зокрема ситуацію на Дрогобиччині .

Одним із ключових аргументів на користь українізації ЗУНР в Дрогобичі є публікація привітання директора української гімназії в Дрогобичі доктора А. Алиськевича з Новим навчальним пів-роком від 26 січня 1919 р., адже найбільше чого чекали українські родини Дрогобицького повіту від часів Івана Франка – це відкриття української гімназії. Символічним було й те, що саме гімназія імені імператора Франца Йосифа І, у якій навчався Івана Франко українізувалася і стала виключно українським державним навчальним закладом символічно освяченим «У ріці Йордані …» із «Франкового духа печаттю…».

Знаменитим підтвердженням розвитку українізації в Дрогобичі стало започаткування студентського україномовного альманаху «Наша мета» 19 січня 1919 р., перший номер котрого побачив світ 30 січня 1919 р. Таким чином молодь отримала право розвивати свою інтелектуальну творчість на рівні інтелектуального простору усього повіту.

Щоправда варто зауважити, що значна частина мешканців міста одразу почали критикувати владу ЗУНР, що в гімназії утискалися їхні права, зокрема на викладання властивих національній громаді євреїв – право на курс релігії та мови. Наприклад, 15 лютого 1919 р. до Східно-галицької єврейської національної ради надійшло повідомлення з Дрогобича наступного змісту: «Дирекція Дрогобицької гімназії відмовляє євреям у правах на релігійну освіту, які належать їм на основі проголошеної національної автономії; вона вимагає, щоб уроки релігії велися українською мовою. Крім того, повітовий шкільний інспектор заявив, що йому нічого не відомо про призначення вчителів івриту до івритської початкової школи за державні кошти» . Тут варто внести роз’яснення, що згідно політики українізації в державному бюджеті дрогобицької гімназії не передбачалося фінансування для цього випадку. Врешті добре відомо, що в інших повітах влада ЗУНР навіть дозволяла і стимулювала розвиток приватних єврейських гімназій, як це було у надвірній, де шкільна рада українців спеціально шукала викладачів із числа єврейської національної громади з метою навчання єврейських дітей мовою івриту . Хоча варто зауважити, що навіть у єврейській національній раді міста Дрогобича існував розколи у багатьох питаннях, що було пов’язано із внутрішніми політичними розбіжностями, як от у питанні виборчого права жінок. Врешті у Дрогобицькій єврейській раді, яка складалася із 50 чоловік працювало 30 сіоністів разом з монархістами та 20 соціал-демократів разом із «Поалей Ціон» та ортодоксами . З іншого боку добре відомо, що ніхто в період ЗУНР не закривав польські чи єврейські приватні школи. Наприклад, в порівнянні із 1915 р. у Бориславі у 1918 р. кількість дітей в приватних польських школах збільшилася. Так, у 1919 р. польська приватна школа Гелени Сиглетинської, за часів Західно-української народної республіки вже нараховувала 4 класи . Натомість бориславська гімназія звичайно перейшла під державний указ про перехід на українську мову навчання . Врешті варто зауважити, що у зв’язку із постійною нестачею продовольства, протестами польської шкільної молоді, проблемами із нафтовидобувною справою та підпільною діяльністю польської національної громади місто Борислав впродовж усього періоду ЗУНР було серйозним вогнищем тривоги.

ДОКУМЕНТИ ПРО АКТ ЗЛУКИ НА ТЕРЕНАХ ДРОГОБИЧЧИНИ

№ 1 Звернення полковника Григорія Коссака до стрільців УГА з приводу прийняття рішення про Акт злуки, Стрий, 9 січня 1919 р.

Стрільцї!

Звершились мрії, які кождий Українець від давна лелїяв в глубині своєї душі.

Галицькі землї злялися, нерозривно злучилися з землями надднїпрянськими в одну велику соборну Україну.

В огни і крови куєсь доля Великої України, тяжкими боями здобуваємо Єї Свободу. Надішла хвиля, коли зачинати мусимо будову нашої спільної Вітчини, щоб на будуче могли ми зажити спокійно на волі і свободї.

Однак перед нами ще тяжка праця.

З границь нашої країни вигнати мусимо нашого відвічного ворога, війну перенести далеко в ворожу країну, змусити ворога до мира, а рівночасно занятись будовою нашої Держави.

Ся задача вимагати буде великих зусиль і здорового розсудку.

Мимо віковічного кріпацтва і неволі не вдалося Ляхови знищити здорового розсудку нашого народу. З тим розсудком і з вродженою кожному Українцеви охотою до праці хочемо приступити до відбудови нашої Вітчини.

Памятайте однак, що лише згода і карність зробить Вітчину нашу великою.

Тримаймось разом, працюймо спільно і виконуймо точно прикази нашого Начальства, з тою провідною думкою, що навіть найнезначиїйша задача, але докладно перепроваджена має дуже велике значінє.

Працюймо чесно, а мир, спокій, цвитучі поля, богацтво, добробит будуть з вдячностию згадувати будівничих нашої дорогої Неньки-України.

КОССАК, полковник в. р.

Джерело: Стрийський вістник. Орган повітового комісаріату. – Ч. 3. – 9 січня. – С. 1.

№ 2 Опис Свята Злуки в Дрогобичі із філософською проекцією на історичну пам’ять про спадщину Івана Франка. – Дрогобич, 20 січня 1919 р.

Свято злуки в Дрогобичи

(о) В понеділок дня 20. січня с. р. відбулось в Дрогобичи всенародне повітове віче для заманіфестованя зєдиненя двох українських держав в одну Українську народню Републику.

Віче випало величаво. Селяне, селянки і робітники з найдальших сіл з’явилися з синожовтими і червоними прапорами та множеством таблиць, на яких видніли народом глибоко відчуті і поняті написи «Нехай живе одна Українська Република», «Слава соборній Україні», «Вставай – піднімайся робучий народе», «Проч з гнобителями і тиранами» і т. п.

Народ в числі 15 тисяч заняв ринок. Селяне, робітники, вїйскові і трудова інтеліґенция, всі разом і поруч себе станули, щоби святкувати сей день народного визволеня, який усі вони з однаковою тугою вижидали і з рівною завзятостю здобували. Новостю на сім святі була поява відділу українського робітництва, української державної фабрики в Дрогобичи, який прибув під проводом горожанина В. Ратальського зі своїм прапором та Зорганізованим хором.

Точно о год. 12. отворив віче Др. Р. Скибінський. В своїй промові вказав на вікове лихолітте, яке довелось перебути нашому народови, та головно на його мартирольоґію в часі світової війни. Нині впали всі окови і кордони. Встала Україна від Мукачева по Припеть, від Сяну по Кавказ, одна, велика, вільна, народна, без хлопа і пана. На внесенє Др. Скибінського вибрано через аклямацію презідію, до якої увійшли. Др. В. Бирчак, Яцьо Олексовський, В. Ратальський і Іван Сороневич.

До голосу прийшов п. Микола Гловяк. Його промова, богата в сильні і наглядні порівнаня і приміри, виголошена могучим й донеслим голосом, з незвичайною дикцією і модуляцією, концентрувалась коло нашого загального домаганя, а саме як найскорійшого скликаня одного українського парляменту в Київі, який має складатися з представників робучого народу, вибраних дійсно робучим народом.

В імени війска промовив чотар Степан Кужіль.

Звернувся він з зазивом до карности і порядку, бо тільки карність і порядок в краю дає нам запоруку побіди над зовнішнім і внутрішнім ворогом. А по сїй побіді заведеться в Державі такий лад, який відповідатиме бажанням народніх мас.

З черги зложив військовий старшина Василь Митчин сердечний привіт дніпровського козацтва для наддністрянського републиканського війска.

Кінцеву промову виголосив горожанин Крутій. «Піднявся з небувалою силою, – говорив він, – український народ, сотворив свою державу, а клич най живе одна «Укр. Народня Република» понісся далеко понад і поза Карпати, відродив здавалось завмерлу угорську Україну і викликав в неї горяче бажане зєдинитися з матірними землями. Наша Република се основа і запорука нашої кращої будучности, нашого будучого гаразду. Нехай живе Укр. Народня Република, най живе Директорія, українське війско і весь український народ».

Серед патріотичних окликів, пісень і загального одушевленя сформувався дуже вправно похід, який, перейшовши головними вулицями міста, закінчив се велике свято.

Сподіємося, що перше торжество Української Народної Републики остане в памяти нашого народа, а день 3. січня буде днем щорічного національного свята.

Дивним видавься тільки одно, а саме, що в одну з найкращих хвиль нашого національного буття не згадала Дрогобиччина про найбільшого сина дрогобицької землі, про одного з найвизначнійших Українців, про того, що «все що мав у житю, він віддав для одної ідеї, горів і яснів і страждав і трудився для неї, що здобував поле для нас і стелився в низу, щоби ми буяли на небі», що відучи нас до обіцяної землі сам і знемігся туй перед її воротами.

Чи може тільки Дрогобиччина одна остане позаду, коли вся Україна іде «у мандрівку століть з його духа печатю»?

Джерело: Дрогобицький листок. – № 8 (16). – 1919. – 23 січня. – С. 2-3.

№ 3 Репортаж газети «Нове життя» про свято Злуки в Дрогобичі, 20 січня 1919 р.

Часопись «Дрогобицький Листок» повідомляє: Дня 20. січня відбулося всенародне повітове віче для заманіфестовання злуки двох українських держав в одну Українську Народню Республику. Віче випало величаво. Около 15 тисяч людей зібралося на ринку. Промовляли: Др. Скибінський, п. Гловяк, чет. Кужіль, старшина Митчин і п. Крутій. Серед патріотичних окликів, пісень і загального одушевления сформувався дуже справно похід, що закінчив се велике свято, перейшовши головними вулицями міста.

Джерело: Нове життя. – 1919. – 30 січня.

Публікація: Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Документи і матеріали: у 5-ти томах 8-ми книгах / Керівник роботи і відповідальний редактор О. Карпенко. – Т. 3. – Кн. 2. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. – С. 27.