Місяць: Травень 2023

Книжкова виставка творів Панаса Мирного

Книжкова виставка творів Панаса Мирного

Цікавою та неординарною є постать Панаса Мирного. Він увійшов в історію української літератури як прозаїк-новатор, який порушив суспільно важливі морально-етичні питання. Літературу Панас Мирний вважав могутнім засобом боротьби із соціальним гнобленням. Його не безпідставно ставлять у ряд із корифеями української прози. А роман «Хіба ревуть […]

Третя Всеукраїнської науково-практичної конференції «Народне мистецтво Бойківщини: історія і сучасність» відбулась в ДІКЗ «Нагуєвичі»

Третя Всеукраїнської науково-практичної конференції «Народне мистецтво Бойківщини: історія і сучасність» відбулась в ДІКЗ «Нагуєвичі»

Сьогодні, 11 травня, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» приймав учасників третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції «Народне мистецтво Бойківщини: історія і сучасність». Конференція була присвячена 107-й річниці з дня смерті Івана Франка та 90-й річниці від Дня народження заслуженого майстра народної творчості України -Мирослави Кот. Окрім багатьох гостей, […]

Виставка фотографій «Чорно-білі візерунки» (16 травня о 14 год.)

Виставка фотографій «Чорно-білі візерунки» (16 травня о 14 год.)

18 травня Україна святкує Всесвітній день вишиванки. Це свято сприяє єдності і культурному відродженню українського народу, зберігає споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Вишиванка – духовна броня, яка єднає українців, символ віри, надії, любові, символ сміливості, боротьби та перемог. Зараз День вишиванки має особливий сенс – українці змушені відстоювати свою національну ідентичність і боротися за неї, віддаючи свої життя.

З нагоди свята у музеї буде презентовано виставку чорно-білих фотографій «Чорно-білі візерунки» із зображеннями вишитих строїв із фондів заповідника «Нагуєвичі».
Тож одягаймо українські обереги-вишиванки і нехай весь світ побачить, яка прекрасна наша Україна і її символи! 

Тож запрошуємо у вівторок, 16 травня о 14 годині відвідати виставку.

Студентам, викладачам та керівництву механіко-технологічного фахового коледжу вручили Подяку від ДІКЗ «Нагуєвичі»

Студентам, викладачам та керівництву механіко-технологічного фахового коледжу вручили Подяку від ДІКЗ «Нагуєвичі»

Закінчилася навчальна практика студентів четвертого курсу Дрогобицького механіко-технологічного фахового коледжу, яку вони проходили в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі». Майбутні дизайнери середовища під керівництвом свого куратора Назара Ткача отримали практичний досвід, який безсумнівно знадобиться в їхній професії. А співпраця навчального закладу та музею Івана Франка дозволила […]

Книжкова виставка творів Панаса Мирного (12 травня об 11 год.)

Книжкова виставка творів Панаса Мирного (12 травня об 11 год.)

Цікавою та неординарною є постать Панаса Мирного. Він увійшов в історію української літератури як прозаїк-новатор, який порушив суспільно важливі морально-етичні питання. Літературу Панас Мирний вважав могутнім засобом боротьби із соціальним гнобленням. Його не безпідставно ставлять у ряд із корифеями української прози. А роман «Хіба ревуть […]

ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО БОЙКІВЩИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ» (11-12 травня)

ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО БОЙКІВЩИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ» (11-12 травня)

Програма третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції «НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО БОЙКІВЩИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ»

11-12 травня 2023 р.

Нагуєвичі-Дрогобич-Львів

до 107-ї річниці з Дня смерті ІВАНА ФРАНКА,

до 90-ї річниці від Дня народження заслуженого майстра народної творчості України – МИРОСЛАВИ КОТ

Програма_конференції_НМБ_2023 (скачати)

 

P.S. Усі матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції  «НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО БОЙКІВЩИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ» можна скачати з сайту Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» в розділі «Про заповідник», підрозділі «Видавництво заповідника» за посиланням: 

https://kamenyar.info/narodne-mystetstvo-bojkivshhyny-istoriya-ta-suchasnist/ 

«НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО БОЙКІВЩИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ»

«НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО БОЙКІВЩИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ»

Збірник матеріалів ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції  до 90-х роковин від дня народження заслуженого майстра народної творчості України Мирослави КОТ Збірник_НМБ_2023_1 (завантажити)

Представники ДІКЗ «Нагуєвичі» взяли участь у форумі «Соляний шлях дрогобицької громади»

Представники ДІКЗ «Нагуєвичі» взяли участь у форумі «Соляний шлях дрогобицької громади»

В Центральній міській бібліотеці імені В’ячеслава Чорновола в четвер, 4 травня, відбувся форум «Соляний шлях дрогобицької громади», на якому про історію Дрогобицької солеварні розповіли науковці, історики Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі». Розпочався форум з хвилини мовчання, його учасники вшанували […]

Лекція «Перша зустріч Василя Стефаника та Івана Франка» відбулася сьогодні в ДІКЗ «Нагуєвичі»

Лекція «Перша зустріч Василя Стефаника та Івана Франка» відбулася сьогодні в ДІКЗ «Нагуєвичі»

Сьогодні, 4 травня, в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася лекція «Перша зустріч Василя Стефаника та Івана Франка». Її для відвідувачів музею провела наукова співробітниця Марія Шутко. Екскурсанти з цікавістю слухали розповідь Марії Юліанівни про видатних українських письменників.

Перший експресіоніст в українській літературі – Василь Стефаник – не приховував своїх емоцій, коли творив світ персонажів, а емоції його були напружені, внутрішній стан нагадував натягнуту тятиву. Франко цінував його за глибину почуттів і щирість.

Рідний батько Василя Стефаника мав авторитарний характер. Після гімназії змусив сина вступати в Краківський університет на медицину. Лікаря зі Стефаника не вийшло – щоправда, до нього не раз зверталися з хворобами бідні селяни, і він намагався щось порадити. 

В усьому іншому він служив селянству якісно і віддано до кінця життя. Як письменник і як політично-громадський діяч.

В. Стефанику пощастило особисто познайомитися із Іваном Франком. Про це він детально описує у автобіографії. Стефаник довідався, що Франко перебуваючи в Дрогобичі залишав «свої кошелі і клунки» у пані Тігерманової, тому домовився з нею про те, що вона сповістить його, коли Франко знову приїде до Дрогобича. Невдовзі, жінка прибігла в гімназію і на перерві повідомила Стефаника, що «Франко є». Однак Франка довелося шукати на ринку. Та дуже схвильований Стефаник не наважився підійти до Франка. Коли пані Тігерманова довідалася про це то сказала: «Ай, який ви дивний чоловік, ви не знаєте Франка, він би вас і привітав, і приймив, і порадив. Боже, яка шкода цего чоловіка, такої голови нема в цілій Австрії. Він уже повинен бути міністром, а тепер сидить по криміналах, ходить обдертий, а жандарми не дають йому ані одного дня спокою». У найближчу суботу Василь Стефаник вирушив до Ясениці Сільної із гімназійним товаришем Іваном Кобилецьким. Про це довідуємося із спогадів Самого І. Кобилецького:

«Наприкінці вакацій приїхав до Дрогобицької гімназії Василь Стефаник, якого я запросив до Ясениці, звідки ми обидва вибралися до Нагуєвичів. Застали Франка голого в річці, як ловив раки. Чоловіка з такою чудовою будовою тіла, як тоді був Франко, я ніколи потім не бачив. Франко зібрався і запросив нас до себе до дому, де ми довгенько перебули, і Франко розпитував Стефаника про відносини в Коломийщині.»

Також відомо, що Стефаник мусів носити за Франком торбу з рибою, поки не був «повний кошіль». При цій зустрічі Стефаник познайомився із сім’єю Франка. Гостили їх приготовленою дружиною Ольгою печену рибу та розмовляли на різні теми. Тоді говорив більше Франко, а Стефаник через велике зворушення «нічого не міг йому відповідати». Згадуючи про це, В. Стефаник писав: «Вертаючи до Дрогобича, я був, відколи пішов до школи, правдиво щасливим». Та перша зустріч справила велике враження та мала визначний вплив на подальшу долю Василя Стефаника. Напевно тоді вже виникла дружба на довгі роки. А після перших оповідань та новел В. Стефаника, Іван Франко відразу розгледів у ньому великий талант. Їхні шляхи постійно перетиналися. Зокрема, коли в 1900 році Василь Стефаник потрапив у скрутне становище, що було пов’язане з безгрошів’ям, Іван Франко намагався йому допомогти. Радив йому полишити медицину та перейти на філософський факультет Львівського університету. Намагався також допомогти і коштами. Також усіляко сприяв укладенню угоди між письменником і Науковим товариством імені Т. Г. Шевченка.

Ще цікавий факт: радикали, до яких належав Стефаник, нещадно воювали з тодішнім духовенством, а письменник був зятем священника – о. Кирила Гаморака. Шваґро його Северин Данилович – відомий радикал. І всі вони якось вживалися на одному обійсті. Василь Стефаник також брав активну участь у виданні клерикальної газети «Руслан», де було багато якісного українського матеріалу.

Василь Стефаник відсторонювався від літератури, коли йшов у політику, і навпаки. Міг віддано робити якусь одну справу, а не дві водночас. Взагалі у себе як письменника довго не міг повірити. Лесь Мартович, наприклад, видавався йому таким геніальним, що при ньому Стефаник боявся сказати, що теж пише. Ще в гімназії захоплювався Іваном Франком. Коли ж врешті з ним познайомився за улюбленою справою – риболовлею – то тільки й міг, що носити за доктором кошик з уловом. «Потім вони пішли до Франків, і Франчиха, як називав Ольгу Хоружинську Стефаник, насмажила риби. Іван Франко намагався розпитати про навчання, організацію студентського життя, а Стефаник такий був захоплений, що не знав, що йому говорити. Врешті доктор побачив, що не має співрозмовника, і почав редагувати збірку, а Стефаник далі сидів зачудований»

26 січня 1904 року у Львові у церкві св. Юра о. І. Чапельський давав шлюб Василеві Стефанику та Ользі Гаморак. Весілля святкували в ресторації «Ванда». Шлюбними батьками молодих були «доктор Іван Франко, літерат» (з боку нареченого) й «доктор Северин Данилович, адвокат з Тернополя» (з боку нареченої). Згідно зі звичаєм, мав Іван Франко бути хрещеним батьком одного з трьох синів Василя Стефаника. Та спочатку такої честі удостоївся Северин Данилович. Коли черга дійшла до Івана Франка, щоб тримати до хресту наступного сина, то його руки вже не могли втримати навіть ложку. Вони були паралізовані. Йому було лише 52 роки… Зі свого боку Василь Стефаник пропагував творчість та сподвижницькі діла Франка. Н жаль. Не міг допомогти йому матеріально, коли виникла така потреба. Але коли по всій Галичині організовувалися «складки» для хворого письменника, достеменно не відомо чи Стефаник брав у них участь. Напевно що так, хоча ніде й ніколи про це не згадував, вважаючи, що не такої «копійчаної» допомоги потребував тоді Іван Франко. Відчував, що моральна підтримка й щиросердне піклування важать набагато більше.

Також відома зустріч В. Стефаника із Франком у кав’ярні. Такі зустрічі за філіжанкою кави відбувалися доволі часто. Сучасники тих подій згадували, що, коли в «Монополь» заглядали Василь Стефаник і Лесь Мартович, то Франко полишав розмову з «молодими недогарками літературної кав’ярні» і приєднувався до «коломийських батярів».

«Франко відразу ж пересідав до них, – і таким блиском блищали у нього очі, коли він дивився на Стефаника, що ми всі розуміли: він любить його…» – писав Петро Карманський.

Як згадує Михайло Рудницький, коли Стефаник говорив про Франка, він завжди казав, що той для нього є недосяжним ідеалом письменника. Сам Стефаник не був впевнений в тому, чи те, що він пише, має якусь цінність. Якось Франко замість свяченої води передав Стефанику чорнило, таким чином натякаючи на його талант до літератури.

Ось як рецензував Іван Франко молодшого на 15 років «хрещеника» в літературі. «Василь Стефаник, може найбільший артист, який появив ся у нас від часу Шевченка. Що визначає всї його оповіданя, сильнїйші й слабші, довші й коротші, обік сильного, як океан глубокого чутя, що тремтить у кождім слові, чуєть ся в кождій рисочцї, – так се власне той неохибний артистичний такт, який велить йому все і всюди задержати міру. Стефаник – абсолютний пан форми. Він, здаєть ся, не дбає про увагу читача, не вживає нїяких риторичних штучок, щоб притягти, прикувати її до себе. Його оповіданє пливе, бачить ся, спокійно, з елєментарною силою, але власне сею елєментарною силою воно захоплює й нашу душу. Стефаник нїде не скаже зайвого слова; з делїкатністю гідною всякої похвали він знає де зупинитись, який деталь висунути на ясне соняшне сьвітло, а який лишити в тїни».

Дуже часто просили Василя Стефаника написати спогади про Івана Франка, та все було не на часі. Виконав цю важливу місію напередодні своєї смерті. Хотів віддати належне тому, хто «поставив мене малим наслідником своїм».

Продовжуємо знайомити з художниками, картини яких знаходяться в музеї Івана Франка в Нагуєвичах. Віктор Маркіянович Савін.

Продовжуємо знайомити з художниками, картини яких знаходяться в музеї Івана Франка в Нагуєвичах. Віктор Маркіянович Савін.

В Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» експонуються картини, написані відомими художниками. Минулого року ми розпочали знайомити читачів про художників, зокрема розповіли про Антіна Манастирського та Івана Венгриновича, сьогодні ж хочемо інформувати про Віктора Савіна. Віктора Савіна, дві картини якого експонуються в залах нашого музею, а саме: […]

На Франковому полі посадили картоплю для Збройних Сил України

На Франковому полі посадили картоплю для Збройних Сил України

Як раніше повідомляли місцеві та центральні ЗМІ, минулого року працівники Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» виростили та зібрали 1 тонну і 300 кг картоплі на полях садиби Івана Франка. Весь зібраний урожай колектив музею передав волонтерам із «Дрогобиччина SOS», які доставили картоплю на польові кухні наших […]

Лекція «Перша зустріч Василя Стефаника та Івана Франка» (4 травня об 11 год)

Лекція «Перша зустріч Василя Стефаника та Івана Франка» (4 травня об 11 год)

Ось, як згадує Василь Стефаник про зустріч з Іваном Франком у Львові: «Я боявся, що Франко не сміє вийти на вулицю через грізні голоси тодішньої польської преси, і запроектував тому прохід у Стрийський парк. Він згодився і покликав до нас ще двох своїх хлопців… На долині, як ми мали виходити на вулицю, Франко сказав до мене: «Я все виходжу щодня до своїх редакцій, але мене так не видно, я менше високий від вас, і тому дотепер ще не битий. Я не хотів би, щоби ви за мій гріх невинно покутували».

Я відповів: «Я не годжуся з вашою статтею про Міцкевича, а ми йдемо в дільницю робітничу, вас добре робітники знають як свойого товариша і провідника. Тут ми можемо свобідно перейти, я буду держатися трохи позад вас, як задля сторожа, а ви з хлопцями йдіть передом». І я показав свою грубу палицю. Хлопці бігали то перед нами, то за нами, а Франко говорив до мене, що ми в біді підемо до кофейні, де часто сиділи його близькі люди при каві. Стало сидів Остап Терлецький, час від часу показувався польський поет Ян Каспрович, разом з Франком співробітник «Кур’єра львівського». Ніхто Франка не нападав, ми спокійно сиділи коло півгодини в Стрийськім парку, і тоді він просто напав на свою декламаторську – так він казав – і без таланту написану «Каменярі». Я тоді, як сидів поруч Франка, був противної думки, як він, так само і тепер».

А яка ж була їх перша зустріч в Дрогобичі? Про це можете дізнатися, відвідавши лекцію, яка відбудеться 4 травня об 11 годині в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі».