Багато цікавої інформації можна знайти про життя Івана Франка в його рідному селі Нагуєвичі. Але наукова співробітниця музею Марія Шутко підготувала не менш цікаву розповідь, про те як пов’язане життя родини Франків із сусіднім селом – Ясениця-Сільна. Символічно, що відвідувачами, які слухали розповідь були учні зі славного міста Рогатина, батьківщини Насті Лісовської, відомої як Роксолана. А перша згадка про місто датується 1184 роком, коли поселення входило до Галицько-Волинського князівства під проводом князя Ярослава Осмомисла і в 1415 році отримало Магдебурзьке право.

Подаємо розповідь Марії Шутко повністю, оскільки вона вартує окремої публікації в поважному історичному журналі:

«Ясениця-Сільна батьківщина матері видатного українського письменника Івана Франка. Де вона народилася – невідомо, але від малих літ виховувалася у цьому селі.

Тут починав свою науку Іван Франко, коли жив у свого вуйка Павла Кульчицького. Це він навчив малого Івася читати по-українськи за десять днів. Бабуся Людвика Кульчицька, яка жила поруч, дуже любила свого онука, пишалася його успіхами в школі, де він був найкращим учнем. Бабуся і родина Павла Кульчицького стали для Івася справжньою сім’єю.

З Ясениці родом вітчим Григорій Гаврилик, за якого після смерті батька, Якова Франка, вийшла заміж мати І. Франка. Як згадували сучасники, він був грамотний чоловік, працьовитий, на вітер слів не кидав. Працював на нафтопромислах в місті Бориславі. Для нагуєвичан він був чужим, але його поважали за те, що був добрим господарем, любив у всьому порядок. Напротязі 20 років був війтом в Нагуєвичах. З Марією Франко прожив сім років, від їхнього шлюбу народилася дочка Юлія, яка вийшла заміж за ясеницького коваля Михайла Багрія. Впродовж всього життя Григорій Гаврилик допомагав Іванові Франку в найважчі години його життя.

З Яснениці була мачуха Івана Франка Марія Терлецька – вродлива і добра душею жінка. Дітей у неї не було. Дуже добре, як до рідних ставилася до дітей Марії Франко, яким вона замінила маму. І зараз у Ясениці проживає велика родина І. Франка по матері Марії Кульчицькій.

В селі найкращими друзями Івана Франка були Яків Олексовський, Степан Сеньків, Іван Яцуляк, Михайло та Іван Кобилецькі. З Ясениці походив відомий вчений-кібернетик Василь Чапля – член уряду Президента Карпатської України Августина Волошина, а згодом професор Українського Вільного університету у Празі.

Ясениця-Сільна належала до найвідоміших в окрузі сіл. Тут була відкрита перша на Дрогобиччині читальня «Просвіта», товариства «Січ», «Сокіл», філія «Сільського господаря».

Син Степана Сеньківа Микола організував хоровий колектив. директором якого був Юліан Гаврилик.

Проживаючи у Львові І. Франко не забував своїх друзів. Приїжджав до них, присилав свої твори, був на відкритті читальні.

Яків Олексовський і Дмитро Волянський їздили до Франка у Львів, а коли він захворів то допомагали йому та його родині.

Коли Іван Франко помер, ця звістка схвилювала ясеничан. Управа читальні «Просвіта» надіслала телеграму до НТШ ім. Тараса Шевченка з приводу його смерті, а громада села відрядила на похорон у Львів Якова Олексовського.

Проживала в с. Ясениці Розалія Гаврилик. Її дядько Михайло Кобилецький у місті Городку, працював адвокатом, дружив з Франком. Там вона, молода дівчина, вперше побачила письменника, завжди виступала зі спогадами про нього, брала активну участь у підготовці, до 100-річчя від дня народження І. Франка.

У 1960 році ясеничани вирішили відкрити кімнату-музей І. Франка. Приміщення виділили в сільській бібліотеці, де бібліотекаром працювала Дарія Терлецька – випускниця Нагуєвицької середньої школи. В цьому їй дуже допомагала Розалія Гаврилик. Працівника Музею Івана Франка в Нагуєвичах виділили для цього 60 експонатів. Жителі Ясениці шукали різних можливостей, щоб поставити пам’ятник Тарасу Шевченку. Перший пам’ятник в селі поставили давно. Встановив його Григорій Коссак, коли працював директором школи. Світлини його не збереглися, а з розповідей відомо, що стояв він перед старою школою. Це був невеликий бюст. Коли і хто його знищив невідомо, але ясеничани намагалися поставити пам’ятник, хоча тодішня районна влада забороняла.

Наближався 150-річний ювілей від дня народження Тараса Григоровича Шевченка і 100-річчя від його смерті (1961, 1964 роки). Директор Ясеницької школи Орест Іванович Лобанців звернувся до знайомих львівських скульпторів в їхній майстерні побачив готову скульптуру Т. Шевченка. Її автором був Єманцій Мисько, який згодом став лауреатом Шевченківської премії. Коли Орест Іванович запитав, чи можна придбати цей пам’ятник, йому відповіли: «Платіть гроші і забирайте». І активісти села та голова колгоспу Іван Сірченко – родом зі східних областей України, заявили «Будь що буде, а пам’ятник вони придбають». По селу пішли довірені люди збирати гроші. Зібрали відповідну суму і звели п’єдестал. Скульптуру привезли в село і сховали під сіном в стодолі Миколи Сторонського, колишнього директора школи. У місячну липневу ніч 1965 року привези і підняли її на п’єдестал з написом: «Рідному Кобзареві – Ясеницька земля». Районна влада намагалася демонтувати пам’ятник, але люди категорично відмовлялися. Не було урочистого відкриття, але спорудження цього пам’ятника – це найбільший пам’ятник мешканцям села.

До речі, в ці роки Шевченківського ювілею новонароджених хлопчиків в с. Ясениця дуже часто називали Тарасами».

У Музеї Петра Сагайдачного в Кульчицях 21 березня відбулося академічне засідання Всеукраїнського товариства Самбірщина. Із власними презентаціями приїхала інтелігенція з Добромиля, Самбора, Дрогобича, Хирова, Рудок, Львова, Турки та інших міст де бував Іван Франко.

Спільно із Музеєм «Бойківщина» презентуємо профорієнтаційну справу популяризації спадщини Івана Франка та Івана Филипчака, музейного франкознавства та музейної педагогіки у славній Кульчицький школі.

Профорієнтаційна конференція відбулася під керівництвом директорки навчального закладу, а свого часу випускниці і викладачки, кандидатки педагогічних наук кафедри соціальної педагогіки та корекційної освіти соціально-гуманітарного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Оксани Бобак. Тривала дискусія про Франка і Шевченка в сучасній школі. Серед педагогічних виступів унікальна історико-культурна програма вчительки історії та географії Кульчицького ЗЗСО 1-3 ступенів і нашої випускниці Уляни Конухової. Шевченкіана триває на Самбірщині.

Бережімо музеї і рідну школу!

У п’ятницю, 14 березня, в гостинних стінах Центру українсько-австрійської співпраці / Культурно-освітній центр імені Івана Франка відбулося пленарне засідання XXXVI Наукової сесії Наукового Товариства ім. Шевченка. Співорганізатором, якого виступила Історична комісія НТШ. Запрошеними на засідання були і наукові співробітники нашого заповідника на чолі з директором Богданом Лазораком. З вітальним словом до присутніх звернувся голова осередку НТШ в Дрогобичі, професор, доктор історичних наук Леонід Тимошенко. Він подякував учасникам і присутнім на засіданні за небайдужість і зацікавленість у збереженні і підтримці на високому науковому рівні дослідницької традиції Наукового Товариства ім. Шевченка, наголосив на історичному значенні НТШ для розвитку української науки.

В ході засідання було виголошено п’ять доповідей, з них три мали шановні гості зі Львова. Честь відкрити наукову частину зборів отримав український науковець, педагог, доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, професор Львівського національного університету ім. І. Франка Мирон Капраль, який розповів про цінне джерело з ранньомодерної і церковної історії України рукописний кодекс Михайла Ганушевського та висвітлив складну проблему визначення авторства знаменитого полемічного твору початку XVII ст. «Перестороги».

Підхопив естафетну паличку наукового викладу кандидат історичних наук, директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак. У своєму виступі він детально охарактеризував експедиційну роботу заповідника впродовж останніх кількох років та співпрацю з провідними дослідниками сакрального мистецтва, зокрема професором Володимиром Александровичем і керівником Коломийського реставраційного центру Андрієм Лінинським. Увазі присутніх були представлені фото численних експедицій по давніх парафіях Франкового краю, а також кілька оригінальних примірників богослужбових стародруків з колекції ДІКЗ “Нагуєвичі”.

Керівниця відділу давніх актів Центрального державного історичного архіву України у м. Львові Богдана Петришак зацікавила присутніх найновішими результатами досліджень про персональний склад писарів міської канцелярії давнього Дрогобича ранньомодерного періоду на основі свідчень рукописних документів XV-XVII ст. Не менш цікавим був виступ професора Леоніда Тимошенка, який у своїй доповіді відкрив раніше невідомі факти з історії виникнення і функціонування в Дрогобичі в XVIIІ ст. Кармелітського монастиря з костелом св. Михаїла (нині Архикатедральний собор Св. Трійці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ).

Завершив цикл доповідей старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, кандидат історичних наук Андрій Фелонюк. У змістовному виступі він охарактеризував діяльність і учасників Семінару історії України при Науковому Товаристві ім. Шевченка (1936-1939).

Після всіх виступів доповідачі відповідали на питання присутніх, жвава дискусія продовжилася в кулуарах.