У долині село лежить, понад селом туман дрижить, а на горбі край села стоїть кузня немала.

У долині село лежить,
понад селом туман дрижить,
а на горбі край села
стоїть кузня немала.
Колись до цієї кузні годі було доступитись. Тут від раннього ранку до пізнього вечора сопів важкий ковальський міх, скрипіло залізо. Кузня Якова Франка стояла близько біля дороги, що вела до Дрогобича. Попри кузню, а далі попід Радичів ліс селяни зі Ступниці, Медвежі, Унятич, Винник прямували і завжди заходили в кузню побалакати з приємним чоловіком Яцем-ковалем, розповісти про своє і людське горе.
У оповіданні “У кузні” письменник яскраво описує постать свого вітця, його роботу і майстерність: “На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугля, і яриться в його глибині щось іще біліше, променясте, відки раз по разу сарахкотять гількасті зиндри. Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі”.