Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941-1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29-30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією». Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29-30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Цей майстер-клас дасть змогу ознайомити дітей з різноманітними техніками зображення, формувати естетичні почуття, активізувати творчу ініціативу, формувати здібності та емоційно насолоджуватись сприйманням художніх образів природи в образотворчому мистецтві; розвивати кольоровідчуття ока, творче мислення, уміння бачити красу і гармонію довколишнього світу; виховувати акуратність у процесі роботи з матеріалами.

Це чудова можливість надихнутися красою, створити унікальний подарунок та долучитися до народного мистецтва!

Що ви знаєте про Лукію Гумецьку? Справді, постать львівського вченого мовознавця-славіста, доктора філологічних наук, професора Лукії Лукіянівни Гумецької багатогранна і цікава для дослідників, однак про неї дуже мало знають і ще мало вивчена. Теми її наукових робіт різноманітні і актуальні: це проблематика не лише української, а й слов’янських мов, приміром, питання українсько-польських, українсько-білоруських, українсько-західнослов’янських мовних зв’язків давнього періоду

Народилася Л. Гумецька у с. Лівча (тепер – Жешувське воєводство, Польща) в родині службовців Лукіяна та Павлини Гумецьких. Ймовірно, на її вибір зайнятися славістичними дослідженнями частково вплинули батькові зацікавлення. Лукіян Іванович Гумецький – доктор права, адвокат у Самборі, був відомим галицьким законодавцем, активним громадським діячем, а окрім того – досліджував життя словенського населення, брав участь у зборах словенського просвітительства. Л. Гумецька навчалася на славістично-україністичних студіях у Львівському університеті під керівництвом видатних полоністів Т. Лера-Сплавінського, Г. Ґертнера, Ю. Кляйнера, україніста Я. Яніва. По закінченні університету в 1929 році та одночасно інституту французької мови та літератури (відділ мови) у м. Тур (Франція) – в 1930 р. отримала науковий ступінь доктора української і слов’янської філології. Викладала в гімназіях та школах Бродів, Львова, у Львівських політехнічному, торгово-економічному та медичному інститутах.

З 1945 р. працювала у Львівській філії Інституту мовознавства АН УРСР. В 1946 – 1950 рр. викладала польську мову у Львівському університеті. З 1951 р. – у відділі мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР (Львів), де в 1956–1971 рр. завідувала відділом мовознавства. В цілому, – віддала інституту 40 років невтомної подвижницької праці, створила один із перших в Україні осередків історичної лексикографії, львівську ономастичну школу.

За «Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.» в 1981 році стала першим лауреатом Премії імені І. Я. Франка – премії Національної академії наук України за видатні роботи в галузі філології, етнології та мистецтвознавства.

Померла на 87 році життя і похована на Личаківському кладовищі у Львові.