Постать львівського вченого мовознавця-славіста, доктора філологічних наук, професора Лукії Лукіянівни Гумецької багатогранна і цікава для дослідників, однак ще мало вивчена. Тому, щоб таких «білих плям» ставало менше в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» періодично проводяться лекції, семінари, розповіді про таких людей, про яких мають знати, як молоді, так і дорослі. Отже, про Лукію Гумецьку, яка має пряме відношення до родини Івана Франка, сьогодні для маленьких і допитливих відвідувачів розповіла наукова працівниця музею Галина Топільницька.

Саме Лукія Лукіянівна в 1934-1938 роках була класним керівником внучки Івана Франка – Зіновії Тарасівни, коли вона навчалася у Львові, в українській школі ім. Шашкевича. Навчання у цій школі асоціюється у пані Зіновії із світлом, теплотою і затишком, чистотою та охайністю. Перед вчителями всі були рівні. Не було «привілейованих», «любимчиків», не було розшарування за соціальним чи маєтковим ступенем.

Як пише у своїх спогадах Зіновія Франко: «Перед вчителями всі були рівні. І це не було виробленою тактикою поведінки, а було натуральною сутністю стосунків педагогів з дітьми. Чому ж так було? Тоді я не задавала собі цього питання, але вже з відстані часу зрозуміла, що всіх нас об’єднувала не просто належність до однієї нації, але намагання якнайбільше зробити для неї за тодішніх умов».

Найкращі спогади у Зіновії, пов’язані також із вчителями цієї школи, починаючи від директора школи і класного керівника, до вчителів співу і руханки.

Зеновія Тарасівна зазначає, що усі вони були інтелігентами високого рівня. Педагоги працювали самовіддано із відчуттям свого високого покликання. Особливо теплі спогади про класну керівницю, вчительку української мови професорку Гумецьку Лукію Лукіянівну, котра в силу обставин, замість студентської аудиторії для своїх лекцій, слухачами мала учнів.

«В моєму уявленні вона була дуже вимоглива, але беззастережно справедлива. ЇЇ лекції всі слухали із затаєним подихом, хотілось запам’ятати все! Я їх і досі пам’ятаю в загальних рисах. Власне, оті початкові знання мови, літератури й історії я завдячую їй».

Народилася Лукія Гумецька у селі Лівча (тепер – Жешувське воєводство, Польща) в родині службовців Лукіяна та Павлини Гумецьких. Ймовірно, на її вибір зайнятися славістичними дослідженнями частково вплинули батькові зацікавлення. Лукіян Іванович Гумецький – доктор права, адвокат у Самборі, був відомим галицьким законодавцем, активним громадським діячем, а окрім того – досліджував життя словенського населення, брав участь у зборах словенського просвітительства. Л. Гумецька навчалася на славістично-україністичних студіях у Львівському університеті під керівництвом видатних полоністів Т. Лера-Сплавінського, Г. Ґертнера, Ю. Кляйнера, україніста Я. Яніва. По закінченні університету в 1929 році та одночасно інституту французької мови та літератури (відділ мови) у м. Тур (Франція) – в 1930 р. отримала науковий ступінь доктора української і слов’янської філології. Викладала в гімназіях та школах Бродів, Львова, у Львівських політехнічному, торгово-економічному та медичному інститутах.

З 1945 р. працювала у Львівській філії Інституту мовознавства АН УРСР. В 1946 – 1950 рр. викладала польську мову у Львівському університеті. З 1951 р. – у відділі мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР (Львів), де в 1956–1971 рр. завідувала відділом мовознавства. В цілому, – віддала інституту 40 років невтомної подвижницької праці, створила один із перших в Україні осередків історичної лексикографії, львівську ономастичну школу.

Теми її наукових робіт різноманітні і актуальні: це проблематика не лише української, а й слов’янських мов, приміром, питання українсько-польських, українсько-білоруських, українсько-західнослов’янських мовних зв’язків давнього періоду.

За «Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.» в 1981 році стала першим лауреатом Премії імені І. Я. Франка – премії Національної академії наук України за видатні роботи в галузі філології, етнології та мистецтвознавства.

Померла на 87 році життя і похована на Личаківському кладовищі у Львові.