Нещодавно фонди ДІКЗ “Нагуєвичі” поповнилися ще однією ґрунтовною і цінною книгою. Монографічна праця колективу авторів “Творець нового культурного українства: Михайло Павлик” присвячена неординарній постаті одного з найближчих соратників Івана Франка (втім їхні стосунки не завжди були безхмарними), дозволяє по новому подивитися і відкрити під іншим ракурсом цю цікаву особистість.

Висловлюємо щиро подяку літературознавцю, доктору філологічних наук, професору, члену-кореспонденту НАН України, директору Інституту Івана Франка НАН України Євгену Казимировичу Нахліку за цей дар музейної любові.

В рамках робочої поїздки на Волинь делегація Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»  відвідала ряд музеїв міста Луцька та області, де ознайомилася з досвідом колег та обговорила можливість спільних напрацювань.

В першу чергу віддали шану нашим військовим у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки. В експозиції на відкритому майданчику представлені зразки військової техніки і озброєння, а саме: авіаційні комплекси, бронетанкова техніка, зенітно-ракетні комплекси, артилерійське озброєння, техніка служб забезпечення тилу Збройних Сил України та техніка військ зв’язку. Виставкові зали музею розділені за тематичними напрямами від військової історії Волинсько-Галицької держави до експозиції, що розкриває різні етапи сучасної боротьби за незалежність України – від початку Революції Гідності до сучасної ситуації на Сході.

Також побували в інших музеях, зокрема в музеї Волинської ікони, де зберігається більше 1,5 тис. пам’яток сакрального мистецтва, серед них понад 600 ікон XVI –XIX ст. Але безцінною перлиною збірки є Холмська Чудотворна Ікона Божої Матері, унікальна пам’ятка візантійського мистецтва XI–XII ст., одна з найшанованіших християнських святинь, якій присвячений окремий зал музею.

Звичайно, що делегація не могла не побувати і в Луцькому замку, також відомого як Замок Любарта. Фортеця, зведена в середині XIV століття. Нині він є найважливішою пам’яткою архітектури Волинської області. Відрізняється цей замок відмінною безпекою конструкцій. Об’єкт входить до історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Ще в X столітті тут був пагорб біля річки Стир, де зупинився князь Володимир Великий. У літописах фортеця була відома як Лучеськ. Будівництво замку розпочалося у 50-х роках XIV століття, а закінчилося – у 1430 році. Хоч деякі дослідники називають інші роки будівництва – 1290-1340 р.р. При цьому деякі деталі змінювалися протягом наступних століть. Була проведена реконструкція у 1502 році (використовувалася цегла). Луцький замок був резиденцією королів після Люблінської унії, з 1569 року

На території замку знаходиться церква Іоанна Богослова − хоч вона і в зруйнованому стані, про неї потрібно знати. Цей храм був першим християнським, що постав у Луцьку. Збудований у 1180 році, він є найстарішою будівлею міста. За припущеннями, саме під руїнами храму знаходиться могила князя Любарта.

Музей дзвонів у Луцькому замку – унікальний, єдиний в Україні. Його було відкрито у 1985 році. Наукові співробітники державного історико-культурного заповідника зібрали колекцію дзвонів XVII – початку ХХ ст. Між найстарішим і наймолодшим експонатом, пролягла відстань у понад 345 років! Надзвичайно рідкісним для України є дзвін 1647 року, тому що багато дзвонів під час козацьких воєн 1648-1654 рр. було перелито на гармати. Він ще пам’ятає часи Богдана Хмельницького.

Неподалік Луцького замку, біля костелу Петра і Павла знаходиться двоповерхова кам’яниця кінця XVIII століття. Саме тут впродовж 1890-1891 років проживала родина Косачів. Віддаючи шану поетесі було відкрито меморіальну «Лесину вітальню». На основі експонованих матеріалів можна уявити собі повсякденний побут великої родини, що залишила неабиякий слід в житті України. Луцьк тісно пов’язаний з іменем Лесі Українки. В кімнатах старі меблі, якими вона могла користуватися, столітнє піаніно, на одному столі – порцеляновий посуд тієї доби, на іншому – стара гасова лампа, чорнильна ручка, листи, написані Лесею до мами.

Останньою точкою, яке відвідала делегація ДІКЗ «Нагуєвичі», це – Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» – основний меморіальний комплекс козацької слави України, який знаходиться між селами Пляшева та Острів на Рівненщині. Козацькі могили – унікальне місце, священне для кожного небайдужого українця. Саме тут, на цих зелених луках і болотах, кілька століть назад віддали своє життя за свободу українського народу наші славні предки.

Саме тут, посеред трьох населених пунктів – Острога, Берестечка і Пляшева – в 1651 р сталася найбільша битва Визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмельницького. 100-тисячне козацьке військо за підтримки 30 тисяч татар хана Іслама III Гірея відразу під Берестечком з 300-тисячної польської армії короля Яна Казимира II.

У 1912 р в пам’ять про трагічні події на місці битви був заснований Свято-Георгіївський чоловічий монастир, перенесена сюди дерев’яна Михайлівська церква XVII ст., в якій Хмельницький молився перед боєм.

Обмін досвідом з колегами-музейниками завжди дає позитивні результати, не виключенням була і дана поїздка.

Ювілеї існують для того, щоб пригадати щось важливе, сказати вітальні слова, згадати найяскравіші події, вшанувати видатних постатей нашої історії. В історії значущими є також ювілеї книжкових та періодичних видань, які відображають зміст освітнього процесу в різні історичні періоди.

То ж, 2 квітня в одному із виставкових залів Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах відкрилася виставка «Ювілей музейних раритетів: 100-річні книги з фондів ДІКЗ «Нагуєвичі». Її підготувала старша наукова співробітниця музею Тетяна Лазорак. Мета цієї виставки – представити книги з фондів Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», які були надруковані в 1924 році. Тобто століття тому вони побачили світ в друкарнях Львова, Києва та інших міст.

Всесвітній день книги та авторського права – відзначається щорічно 23 квітня, починаючи  з 1996 року. Уперше спробу пов’язати 23 квітня з книгами було зроблено 1923 року продавцем книг у Каталонії. Початкова ідея належала валенсійському письменнику Вісенту Клавелу Андресу, який запропонував у такий спосіб вшановувати письменника Мігеля де Сервантеса, спочатку 7 жовтня, в день його народження, а потім – 23 квітня, у день його смерті.

У 1995 році ЮНЕСКО вирішило святкувати Всесвітній день книги та авторського права 23 квітня, оскільки цей день є датою смерті Вільяма Шекспіра та Інки Ґарсіласо де ла Веґи, а також днем народження декількох інших видатних авторів, таких як Моріс Дрюон, Халлдор К. Лакснесс, Володимир Набоков, Жозеф Пла і Мануель Вальєхо.

Всесвітній день книги та авторського права було проголошено на 28-й сесії ЮНЕСКО 15 листопада 1995 року. Рішення прийняте з метою просвіти, для подальшого розвитку усвідомлення культурних традицій, а також з урахуванням того, що книги є найвагомішим засобом поширення знань та найнадійнішим способом їхнього збереження. Це найчудовіший винахід для обміну ідеями за межами людського простору та часу, а також найпотужніша сила викорінення бідності та мирного будівництва . В резолюції відзначається також доцільність проводити в цей день книжкові виставки та ярмарок.

Це свято має на меті сприяти поширювати задоволення від книжок і читання. Щороку 23 квітня у всьому світі проводять святкування, мета яких – визнати чарівну силу книг, що є зв’язком між минулим і майбутнім, мостом між поколіннями та культурами. З цієї нагоди ЮНЕСКО та міжнародні організації, які представляють три основні галузі книжкової індустрії – видавців, книгорозповсюджувачів та бібліотеки, вибирають місто яке стає Світовою книжковою столицею, щоб упродовж наступного року підтримувати своїми власними ініціативами імпульс святкування Дня книги аж до 23 квітня наступного року.