Щороку 21 березня у всьому світі відзначається Міжнародний день поезії. Свято було засновано ЮНЕСКО в листопаді 1999 року. І вперше Всесвітній день поезії пройшов у 2000 році в Парижі. В Україні Всесвітній день поезії почав відзначатися з 2004 року.

До цієї дати 21 березня у виставкому залі ДІКЗ «Нагуєвичі» відкрилася книжкова виставка до дня поезії «Раритетні видання», що підготувала наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька.

Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» – одна з важливих її якостей. Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами.

Справжня поезія – безсмертна. Так, можна заперечити, що мало чого є у світі настільки ж нетривкого, ніж слова – чи то на папері, чи на камені. Поезія подібна властивостями до алмазу, але не має його твердості. Однак згадаймо слова героя великого роману: «Рукописи не горять». І навіть через тисячі років віднайдений серед пісків пустелі клаптик папірусу зі словами стародавнього поета зберігає свою силу. Ця поезія приходить до нас через час і простір і торкається нашої душі так само, як і сучасна.

На виставці представлені твори українських поетів, класиків української літератури. Раритетні видання вибраних поезій Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Літературно-науковий вісник 1903 та 1914 років видання та інше.

Запрошуємо доторкнутись до поезії, до її чарівності.

У дні, коли в Україні відзначають 210-ту річницю від дня народження автора музики українського гімну, в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася лекція «Михайло Вербицький – символ національного відродження Галичини», яку підготувала і провела старша наукова співробітниця музею Марія Добрянська.

Саме словами Станіслава Людкевича: «Вербицький для нас є не тільки композитором, але також символом нашого національного відродження в Галичині. І не випадково один з його зрілих творів – це національний гимн, який об’єднав дві України – Західну і Східну» вона розпочала розповідь.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірнику Руськім, неподалік Перемишля у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося десять років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

У 1828 році при перемишльській кафедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори європейських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики – М. Березовського та Д. Бортнянського.

До Другої світової війни твори Вербицького становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Його музика звучала практично на кожному концерті чи святковому вечорі того періоду.

Найбільшу, найважливішу частину творчої спадщини композитора складають хорова музика. Церковні твори (Літургія, пісні на канонічні тексти) позначені впливом Дмитра Бортнянського, відрізняються ліричністю.

Хорові твори він писав протягом усього свого життя. Почесне місце серед них посідають духовні композиції Служба Божа для змішаного хору, Літургійні композиції «Єдинородний Сине», «Святий Боже», велично-пафосне «Алилуя» (в народі його називають «козацьким»), «Отче наш», причасний «Хваліте Господа з небес», «Ангел воспіяше», які стали шедевральними, вельми збагативши українську церковну музику своєю наспівністю, теплом, щирістю вислову.

У 1860-х написав знамениту Літургію, яку вперше виконали семінаристи на Покрову 14 жовтня 1865 року у Соборі св. Юра.

За своє життя написав музику до понад двадцяти театральних вистав, дванадцять оркестрових рапсодій, вісім симфонічних увертюр, три хори, два полонези й музику до близько двадцяти драматичних вистав.

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862-1863 рр., але без відповідних наукових аргументів.

Вперше антиімперський вірш Павла Чубинського був опублікований на Галичині у грудневому числі часопису «Мета» за 1863 рік, який фактично вийшов 15 січня 1864 року. Цей вірш відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка: «Сидячи в неволі», «Мені однаково», «Н. Костомарову», «Заповіт». Тож не дивно, що «Ще не вмерла Україна», набувши великої популярності серед свідомої молоді Галичини, довго, до 1885 року, сприймалася галицьким середовищем, як твір Великого Кобзаря.

Вперше Михайло Вербицький сам виконав її на зібранні студентської організації «Громада» у музейній залі Духовної гімназії в Перемишлі. Ректор семінарії о. Григорій Гинилевич, захоплений почутим, наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан, а о. Вербицького попросив зробити зі солоспіву хоровий варіант. Незабаром була оприлюднена авторська версія для хорового виконання.

Урочисто вперше цей хоровий твір виконали в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя 1 липня 1864 року.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. У 1868 році написав «Заповіт» на слова Т. Шевченка.

Помер у селі Млини 7 грудня 1870 року у віці 55 років.

О. Михайло Вербицький ще за свого життя здобув визнання як талановитий музикант, творець хорових композицій, солоспівів, популярної театральної музики. Діячі української культури високо цінували його, а Іван Франко про о. Михайла Вербицького сказав: «Найвизначніший талант серед галицьких композиторів».

В середу, 5 березня, у виставковому залі Літературно-меморіального музею Івана Франка відбулося відкриття унікальної виставки моделей військової техніки, виготовлених з повітряного пластиліну. Ідею проведення такої виставки запропонував автору голова МБФ «Сила людських сердець», давній товариш музею Франка Денис Уваров. Він і представив талановитого юного автора – учня 9-го класу Новороздільського ЗЗСО I-III ступенів №5 Максима Ляльковського.

Про його захоплення конструюванням і творчістю розповіли вчителі Максима, а, власне, про саму виставку – заступниця директора з наукової роботи ДІКЗ «Нагуєвичі» Лілія Хміль.

На відкриття приїхали рідні та близькі Максима Ляльковського, а також його однокласники, які із захопленням розглядали моделі, зроблені руками їх товариша.

«Я почав займатися цим в 2019 році, а вже з початку повномасштабної війни почав виготовляти військову техніку. Багато з цих танків я бачив в Інтернеті і мені було цікаво їх зробити власними руками. Тут є техніка, яка знаходиться на озброєнні Збройних Сил України і допомагає нашим військовим гнати з української землі російських загарбників. Є також техніка інших країн», – розповів Максим Ляльковський.

На запитання скільки часу йому потрібно, щоб виготовити одну модель, яка, до речі, ретельно передає форми та особливості зразків танків, літаків і кораблів, створюючи точні мініатюри з багатьма деталями, автор відповів, що від двох до шести годин кропіткої роботи.

Одну із своїх нових робіт Максим подарував Денису Уварову, від музею Франка Лілія Хміль вручила автору виставки пам’ятний подарунок на згадку про його першу в житті виставку і побажала нових творчих успіхів, миру і добра.

Слід сказати, що впродовж роботи виставки можна буде придбати виставлені моделі. Виручені кошти автор передає на підтримку Збройних Сил України.