27 серпня біля пам’ятника Іванові Франку в Дрогобичі відбулося віче та молитва за Франка, в яких взяли участь правнуки Івана Франка, представники влади, педагогічного університету, навчальних закладів, ДІКЗ «Нагуєвичі» та громадськості міста і району. Розпочався захід з хвилини мовчання за загиблими нашими воїнами, які віддали життя захищаючи рідну землю від окупанта.

Після покладання квітів до монумента Каменяра виступили Заслужений прикарпатський ансамбль пісні і танцю «Верховина» та актори народного театру ім. Лесі Українки Народного дому ім. І. Франка Алла Мельничук та Іван Сех, які виконали уривок з вистави «Мойсей з України».

Після цього відбулось відкриття на фасаді Народного дому меморіальної таблиці письменнику громадському діячу, кандидату філологічних наук, професору ДДПУ, засновнику Дрогобицької «Просвіти» Михайлові Шалаті.

Роман Лубківський назвав Михайла Шалату «новітнім звіздарем вічного Дрогобича», бо для нього саме Дрогобич став місцем для праці й творчости, для невсипущої громадської роботи.

І тепер дрогобичани віддали шану талановитій особистості, який прославляв рідне місто не тільки в Україні, але й у світі.

В програмі сьомого благодійного етнофесту, приуроченого 167-й річниці з дня народження Івана Франка, відбулося багато цікавих подій, однією з них була розповідь вченого секретаря Державного меморіального музею Михайла Грушевського, членкині УФОТО та волонтерки Львівського Фотомузею Софії Легін «Про вечори народньої ноші та світливців УФОТО».

У конферц-залі Літературно-меморіального музею Івана Франка зібралися поціновувачі історії народних традиційних обрядів, щоб послухати розповідь пані Софії. Серед них знані місцеві краєзнавці, науковці, фахівці зі східних областей України, народні депутати України – всі ті, кому не байдужа наша історія, наше коріння.

Софія Легін розповіла, що ще в 1922 році у Львові було засновано жіночий промисловий кооператив «Українське Народне Мистецтво» членкині якого одним із завдань ставили перед собою плекати та сприяти розвитку українського народного мистецтва, зацікавити ним настільки, щоб воно стало необхідним у повсякденному житті. У 1935 році кооператив з метою збереження українських народних традицій та популяризації народного вбрання започаткував у Львові щорічні вечори народньої ноші. Пані Софія докладно розповіла про те, хто долучався до організації проведення вечорів та де вони проходили, яку мали мету та значення.

Також вона описала, власне, як вони відбувалися: «Хлопці та дівчата посідали поруч під печею, господар, господиня і поважні старші люди. Молодь безжурна, весела, дівчата прядуть, хлопці також не сидять без діла, приспівують, жартують…»

Присутні побачили оригінальні світлини українських строїв, зроблені членами «Українського фотографічного товариства», під час проведення вечорів народної ноші. Зокрема, такими відомими фотомитцями як Олександр Пежанський, Ярослав Савка, Нестор Нижанківський.

Ініціатором цієї пізнавальної розповіді є керівник проектів «Фотографії старого Львова» і «Львівський Фотомузей», історик фотографії та волонтер, друг Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Роман Метельський.

На Франковій землі відкрився ще один музей. Так, саме сьогодні, 26 серпня, в переддень 167-ої річниці від дня народження Івана Франка в Дрогобичі, в приміщенні факультету української та іноземної філології ДДПУ відбулось офіційне відкриття музею-студії Івана Франка.

Відкрив урочистості проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зав’язків та інформаційної діяльності Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка кандидат педагогічних наук, доцент Ігор Гриник.

Після спільної молитви, капелан університету о. Олег Кекош освятив приміщення музею.

Зі словами вдячності для усіх тих, хто доклав максимум зусиль, щоб цей музей запрацював, звернувся декан української та іноземної філології доктор філологічних наук, професор Петро Мацьків. Він подякував ректору університету Валентині Бодак за те, що вона підтримала ідею створення музею і всіляко організаційно допомагала та директору Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богданові Лазораку, який щоденно консультував. Величезну допомогу, зокрема у наповненні експонатами надали Інститут Івана Франка НАН України, Дім Франка у Львові, Стрийський краєзнавчий музей «Верховина» і, звичайно, ДІКЗ «Нагуєвичі».

Ідея виникла ще в міжвоєнний час в середовищі товариства «Робітнича громада», проте через позицію тодішньої польської адміністрації статут українського музею таки не був підписаний.

Інтелігенція Франкового краю почала відроджувати цю ідею щойно у 2000-х. в академічному просторі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка зокрема щодо відкриття музею-студії у давньому корпусі гімназії імені Франца Йосифа І, в якому впродовж 1867-1875 років навчався український геній Іван Франко. Про це розповів кандидат історичних наук директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак.

Також з вітальними словами до присутніх звернулися внук Петра Франка, правнук Івана Франка Петро Галущак, директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз.

Прекрасним доповнення до офіційної частини була музична частина. Зокрема прозвучали пісні на слова Івана Франка: «Спасибі тобі, моє сонечко», «Ой, ти дівчино, з горіха зерня» у виконанні Галини Стець, Світлани Кишакевич та Андрія Боженського. А також віночок українських пісень виконав соліст Василь Гамар. Акомпаніаторами цих номерів були Тамара Козій, Валерій Шафета та Андрій Боженський.

На офіційному відкритті музею-студії були присутні викладачі Дрогобицького державного педагогічного університету, громадськість міста та члени журі Міжнародної премії імені Івана Франка, які, до речі, відразу після відкриття музею розпочали своє засідання, на якому визначиться цьогорічний лауреат Міжнародної премії імені І. Франка.

У середу, 23 серпня, в Україні відзначають День Державного Прапора. Свято встановлене «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України».

То ж сьогодні в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася лекція «Історія Державного Прапора України», яку підготував та провів бібліограф музею, аспірант Назарій Юрчишин. Зокрема він розповів, що Державний Прапор України затверджено Верховною Радою 28 січня 1992 року. Це прапор з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (вгорі) і жовтого (внизу) кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Перша історична згадка про поєднання синього і жовтого кольору в українській символіці датується 1256 роком – роком заснування Львова. Герб цього міста прикрасив золотий лев на синьому тлі.

Таке ж поєднання кольорів можна побачити на прапорах, значках, гербах і нагородах часів козацтва, особливо починаючи з XVIII століття. Часто у запорожців були сині прапори, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.

Вважається, що сучасні кольори прапора як державного символу України з’явилися під час правління гетьмана Івана Мазепи, якому шведський король дозволив використовувати в символіці кольори прапора Швеції. Ось чому прапор України схожий на шведський. Під такими прапором Мазепа бився з Петром I у Полтавській битві.

Поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилося як єдинонаціональне на початку XX століття. Перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора відбулося 22 березня 1918 року за законом Центральної Ради.