В одному із виставкових залів Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах відкрилася фалеристична виставка «Пам’ять, закарбована в металі», на якій представлені пам’ятні значки із фондів ДІКЗ «Нагуєвичі». Колекціонування значків вже давно стало одним з наймасовіших захоплень, яке об’єднує в собі цілі клуби і просто окремих колекціонерів. Деякі з колекціонерів передали свої надбання до Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі». Значки на виставці поділені тематично – «Відомі постаті України», «Франкіана», «Курорти України», «Символи України», «Зарубіжні міста», «Міста України», «Місто Львів», «Музеї України» та «Музеї Львова». Підготувала виставку старша наукова співробітниця музею Тетяна Лазорак. Коментуючи, відкриття виставки, вона розповіла багато цікавого про історію виникнення такої науки, як фалеристика та унікальності мініатюрних металевих значків, які можуть багато розповісти про історію, про місто, про події, не даремно і наша виставка називається «Пам’ять, закарбована в металі».

Так, фалеристика – це захоплююче дослідження та колекціонування значків, медалей, відзнак та інших атрибутів, пов’язаних з нагородами та символікою. Це унікальна область колекціонування, що приваблює людей з усіх куточків світу, поєднуючи їх спільним інтересом до історії, військової справи, культури та мистецтва. Назва цієї галузі має стародавнє коріння, що сходить до грецького слова «φάλαρα» – бляха з металу, що поєднує в собі функцію прикраси та нагороди. Це перекладається як нова допоміжна дисципліна історії, яка займається вивченням орденів, медалей, знаків та значків. Виникнення перших значків сягає часів Давнього Риму. В Давньому Римі легіонера, який відзначився у далеких походах та війнах, нагороджували металевими бляхами – фаларами. На них були зображені давньоримські боги.

Існує три основних розділи фалеристики: військові нагороди – медалі та ордени, випущені на згадку про військові події, займають почесне місце у світі фалеристики; настільні медалі –вони створюються на згадку про важливі події в житті держави; значки, які стали популярними в ХХ сторіччі. Вони є своєрідним джерелом інформації. За історію свого існування значки стали популярним предметом колекціонування. В значках, в мініатюрі розповідається про важливі події і дати життя та розвитку країн, міст, підприємств, закарбовано пам’ятки архітектури, історії, природи, відображено головні риси озер, річок, гір та вершин, міст і курортів, національних парків музеїв та заповідників.

Хоч в наш час інтерес до значків згасає, але вони залишаються свідченням своєї епохи і несуть свою цікаву історичну інформацію.

21 березня в конференц-залі Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасна українська освіта: виклики, стратегії, технології», організаторами якої стали Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка та ДІКЗ «Нагуєвичі». Робота конференції розпочалася з хвилини мовчання, її учасники вшанували світлу пам’ять воїнів, які віддали своє життя за свободу рідної землі.

З вітальними словами виступили доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти ДДПУ імені Івана Франка Тетяна Пантюк, кандидат педагогічних наук, доцент, декан факультету історії, педагогіки та психології ДДПУ Орест Гук. Директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін ДДПУ Богдан Лазорак коротко розповів про роль Івана Франка в педагогіці, адже він був не лише письменник, але й поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч, автор більше шести тисяч творів, батько чотирьох дітей, яких виховав справжніми українцями. То ж пан Богдан побажав усім учасникам конференції плідної праці та успіхів у розвитку української освіти.

Основні тематичні напрямки роботи, що були розглянуті на конференції це – теоретичні аспекти та стратегії використання історичного досвіду розвитку освіти у реаліях сьогодення., інноваційні технології вдосконалення змісту та організації освіти в кризових умовах, модернізація навчання та виховання у закладах освіти в умовах воєнного стану, розвиток дошкільної освіти в сучасних умовах та освіта для сталого розвитку суспільства як міждисциплінарна методологія навчання.

Саме з останнього напрямку, а саме освіта для сталого розвитку суспільства в платформі Zoom пленарні доповіді розпочала доктор філософських наук, професор Надія Скотна.

Зі змістовними та практичними доповідями виступили доктор психологічних наук, професор, провідний науковий співробітник ННЦ розвитку персоналу та лідерства Київського університету імені Бориса Грінченка Валерія Міляєва, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної освіти Маріупольського державного університету Світлана Макаренко та доктори педагогічних наук, професори кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету Олена Невмержицька і Ореста Карпенко.

В перерві учасники конференції відвідали музей-садибу родини Франка, де їм провела екскурсію  наукова співробітниця музею Любов Плюйко.

В другій частині заходу відбулися дуже позитивні інтерактиви, а зі вступним словом «Галявина казок Івана Франка в сучасній освітній практиці» виступила кандидат педагогічних наук, доцент, заступник декана з наукової роботи і міжнародної співпраці Надія Дудник.

Цікаве та пізнавальне дійство підготували студенти ІІІ курсу «Разом ми сильніші!» за мотивами казки Івана Франка «Ріпка», а згодом вони провели розважальні конкурси на знання казок Івана Франка. Не менш цікавим було й театрально-творче дійство «Час настав великих зборів», в основу якого покладено казку І. Франка «Лис Микита».

А чи всі присутні знають біографію та творчість Іван Яковича Франка? Це спробували вияснити студенти IV курсу Анна Мотика та Уляна Маделик. Деякі запитання були трішки складні, але на всі прозвучали правильні відповіді.

Справжнім патріотичним акордом на завершення конференції стала літературно музична імпреза «Україна – це ми!».

Слід відзначити, що друга частина конференції підготовлена студентами та викладачами кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти, факультету історії, педагогіки та психології ДДПУ.

А враження від благодійної атмосфери Франкової малої батьківщини – Нагуєвич, ще надовго залишиться в учасників конференції, багато з яких побували тут вперше.

Сьогодні, 19 березня, у квест-кімнаті Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» відбулася тематична бесіда «Марко Вороний – поет доби Розстріляного Відродження», яку підготувала й провела наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька.

Саме 19 березня 120 років тому назад у Чернігові, в сім’ї видатного українського поета і прозаїка Миколи Вороного та Віри Вербицької-Антіох, доньки поета Миколи Вербицького, автора слів українського гімну «Ще не вмерла Україна», народився син, якого назвали Марком. Хрещеним батьком Марка був ще один знаний письменник – Михайло Коцюбинський.

Саме з цього факту розпочала свою розповідь пані Ірина. Учні, які цього дня відвідали музей в Нагуєвичах дізналися багато цікавого не лише про нашого генія – Івана Франка, але й про поета, який один із небагатьох в буремних 20-х роках минулого століття писав виключно українською мовою.

Після розлучення батьків Марка виховували мати й дядько Федір Миколайович Вербицький.

Навчався хлопець у Чернігівській гімназії, де й почав писати. Також Марко здобував освіту в Київському музично-драматичному інституті імені М. Лисенка та Київському інституті народної освіти.

З 1928 року працював на кіностудії, перекладав титри фільмів з російської мови на українську.

Він був талановитим перекладачем, переклав з німецької таких авторів: Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн, з французької – Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса», з італійської – Джованні Бокаччо, єврейської – Давид Гофштейн.

19 березня 1935 року, в день свого 31-річчя, його арештували у Києві органи НКВС УРСР. Згідно з протоколом обшуку, у нього вилучили рукописи та особисте листування у трьох теках, а також книги М. Грушевського «Історія української літератури», С. Єфремова «Історія українського письменства», історичні праці М. Костомарова, «Твори» Т. Шевченка за редакцією С. Єфремова та інші. Нічого з цього на клопотання матері поета органи НКВС не повернули.

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року засудив Вороного на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. Відбував покарання на Соловках, де працював в основному на сільськогосподарських роботах, та намагався добитися перегляду справи, відмовляючись від «зізнань».

9 жовтня 1937 року трійкою НКВС по Ленінградській області Марка Вороного було засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 року. Через рік так само розстріляли і батька – Миколу Вороного.

У липні 1956 року 76-літня мати поета Віра Миколаївна звернулася до військової прокуратури з проханням з’ясувати долю сина, про якого від вересня 1937-го нічого не знала, хоча неодноразово зверталася в різні інстанції на ім’я Сталіна.

Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958 року обидва вироки стосовно Вороного М.М. скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.

Ось така трагічна доля талановитого поета.

В п’ятницю, 15 березня, в конференц-залі Центру українсько-австрійської співпраці відбулося чергове тридцять п’яте пленарне засідання Наукового товариства ім. Шевченка. Участь в ньому взяли члени товариства, науковці Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», викладачі Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, дрогобичани та гості міста. Засідання розпочалося з хвилини мовчання в пам’ять за загиблими в російсько-українській війні.

З нагоди 150-річниці створення Наукового товариства ім. Шевченка професор Іван Монолатій вручив пам’ятну медаль за його працю і вклад у відродження товариства і наукову діяльність голові Дрогобицького осередку НТШ Леоніду Тимошенку.

«Я вважаю, що ця медаль – це відзначення нашого осередку. Від часу його заснування з 2007 року ми працюємо невпинно, працюємо на благо України», – зазначив Леонід Володимирович.

Грамотою департаменту освіти і науки Львівської обласної військової адміністрації за багаторічну плідну працю, спрямовану на розвиток наукової та науково-видавничої діяльності в Україні нагороджений член Дрогобицького осередку НТШ, директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак. Також йому вручили почесну грамоту за підписом голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павла Мовчана. Цю місію виконав член товариства «Просвіта», краєзнавець Роман Пастух.

Після цього прозвучали дуже цікаві доповіді. Зокрема з доповідями: «Український націоналізм, міжнародна безпека та приватні шпигуни: казус Якова Макогона» виступив доктор політичних наук, кандидат історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Іван Монолатій, «Ойконімія Дрогобиччини як ономастичний феномен» доктор філологічних наук, доцент, професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Віра Котович, «Друкарня Яна та Анелі Брось в Дрогобичі та її видання» доктор історичних наук, професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, лавреат Міжнародної премії ім. Івана Франка Леонід Тимошенко, «Вздовж Великої ріки та її приток» або якими були мандрівки Дрогобиччиною в 1763-1851 рр.» кандидат історичних наук, директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак та «Українська славістика у Віденському університеті кінця ХІХ – початку ХХ століття: наукові проекти Австрійської бібліотеки в Дрогобичі» кандидат філологічних наук, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Ярослав Лопушанський.

На завершення засідання Леонід Тимошенко презентував книжку Костянтина Курилишина «Часопис «Діло» (Львів 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики. Том 8 1923-1930 рр.» Також усі бажаючі мали можливість придбати книжку Івана Монолатія «Макогін псевдо «Розумовський».

В Дрогобичі, в Центрі українсько-австрійської співпраці, який є партнером Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», сьогодні, сьомого березня відбулася презентація німецькою мовою книги Марціна В’ятра «Літературний путівник Галичиною. Подорожі Польщею та Україною». Модератором презентації виступила асистент Центру інформації німецької книги у Варшаві Аріане Афсарі.

Зі вступним словом виступив кандидат філологічних наук, доцент Ярослав Лопушанський. Більше про книжку розповіли Петро Кендзьор та Марцін В’ятр.

Як зазначив автор книги Марцін В’ятр, це не просто путівник. Тут можна ознайомитись зі знаковими місцями історії Галичини. Читач помандрує від Кракова, через Тарнув до Бродів та від Львова через Дрогобич, Борислав, Івано-Франківськ до Закопаного.

Участь в німецькомовній презентації книги (кілька годин перед цим відбулася і польськомовна) взяли викладачі та студенти факультету української та іноземної філології Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка.

Довідково про автора.

Марцін В’ятр, народився в 1975 році в польському місті Ґлівіце, поблизу міста Катовіце. Германіст, історик, літературознавець, перекладач. Вивчав німецьку мову та літературу, історію Німеччини, педагогіку та перекладознавство. Має докторський ступінь. Автор і перекладач численних статей та публікацій про польсько-німецькі взаємини у світі літератури та історії спорту. Написав книги «Літературний путівник Верхньої Сілезії» та «Фантомний біль або Хольонек» про історію й сьогодення Верхньої Сілезії.