Сьогодні, 25 квітня, в Дрогобичі та Нагуєвичах відбулося виїзне засідання товариства «Україна-Світ», його Львівського відділення, присвячене пам’яті професора-франкознавця Михайла Шалати. Тим самим розпочинаючи Літературно-мистецьку Академію «Країна Франкіана», яка триватиме до 28 травня на Франковій землі. Спочатку учасники засідання поклали квіти до пам’ятника Т. Шевченку в Дрогобичі, відвідали місця поховання Михайла Шалати й Тимофія Бордуляка та меморіальну дошку М. Шалати на фасаді Дрогобицького міського народного дому ім. Івана Франка.

Перша частина засідання відбулася в кімнаті-студії Івана Франка на факультеті української та іноземної філології Дрогобицького державного педагогічного університету. А вже після відвідин оглядового майданчика дрогобицької ратуші, сільзаводу та церкви Святого Юра прибули до рідного села Франка – Нагуєвичі, а саме до Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», де, власне, продовжило свою роботу засідання товариства.

Також у виставкових залах Літературно-меморіального музею Івана Франка була представлена виставка особистого архіву і бібліотеки професора Михайла Шалати, яка містить унікальні дидикації відомих письменників, істориків, франкознавців, перекладачів та критиків. Водночас вперше представлено печатку особистого архіву професора, листування, наукові виписки, портрети та інші унікальні речі.

З вітальним словом до гостей звернувся директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак. Він розповів про ідеї, які виношував Михайло Шалата в плані розвитку музею. І багато з них вдалося втілити. «Візьміть Будинок літератора. Він будувався не просто так. Михайло Шалата запитував: «А де письменники мають приїжджати?» То вже потім влада почала щось перебудовувати. Але підписи кругом стоять Михайла Йосиповича Шалати. Меморіальна дошка до 200-ліття Тараса Шевченка на Будинку літератора – підписи Михайла Шалати. Я вже не кажу про його величезний вклад у побудову пам’ятника Т. Шевченку в Дрогобичі. Нещодавно нам у фонди музею пані Наталя Яцків передала унікальну документацію: план розміщення, протоколи, рекомендації архітекторам – і знову, кругом його підписи».

У своєму виступі Лавреат Міжнародної премії Івана Франка, професор Леонід Тимошенко розповів про те, як виникла ідея проведення «Шалатівських читань». «Я хотів би вам повідомити, що ідею проведення читань виникла в Богдана Лазорака відразу після смерті Михайла Шалати і я в минулому році готував цю програму, вона вже відсотків на вісімдесят готова. Ми планували її на грудень, але з кількох причин довелося перенести. То ж ми подумаємо, коли зможемо їх провести і проведемо! Також ми обов’язково маємо видати меморіальний збірник Михайла Шалати, як це зробили в Українському Католицькому Університеті в пам’ять про відомого історика Ігоря Скочиляса».

Про діяльність товариства «Україна-Світ» розповів голова його Львівського відділення, доктор філологічних наук, голова Міжнародної асоціації франкознавців, професор Михайло Гнатюк.

А про те, як самотужки, без підтримки міністерств та відомств, родичі відомих людей намагаються вшановувати на достойному рівні пам’ять своїх батьків поділилася донька Героя України, директора Львівської галереї мистецтв, академіка Української академії мистецтв Бориса Возницького доцент кафедри реставрації творів мистецтва у Львівській національній академії мистецтв Лариса Возницька.

Також учасники засідання переглянули документальний фільм, про Михайла Шалату, його полум’яний виступ щодо захисту української мови, ще в 2012 році, на мітингу в Дрогобичі.

Опісля всі присутні відвідали відкриття виставки, створеної на основі особистого архіву і бібліотеки Михайла Шалати та подарованих його дочкою Іриною Шалата-Барна для фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка ДІКЗ «Нагуєвичі». На відкритті поділилися своїми враженнями Богдан Лазорак, Ірина Шалата-Барна та доктор філологічних наук, професор Галина Сабат.

На завершення директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак провів цікаву ознайомчу екскурсію для сьогоднішніх поважних гостей музею. Вони мали можливість побачити стародруки XVII – XIX століть, подарованих музею головою Всеукраїнського товариства «Бойківщина» Любомиром Сікорою та унікальну експозицію, зібрану в ході багатьох експедицій хранителями Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» на теренах Дрогобиччини та ближніх районів «Сакральні скарби Франкового краю XVI – початку ХХ ст.»

Свято Юрія (Георгія) Змієборця – одне з важливих весняних свят у багатьох країнах, зокрема й в Україні. Сьогодні наукова співробітниця Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Галина Топільницька провела в третьому класі Нагуєвицької СЗШ тематичний урок «Свято Юрія. Традиції, звичаї, обряди». Спочатку вчителька християнської етики Галина Смітюх ознайомила дітей про сьогоднішнє свято, а згодом Галина Топільницька розповіла про життя святого Юрія, його відданість християнській вірі, муки, які він терпів перед стратою та звичаї, що існують в різних куточках України в цей день.

Так, Юрій Змієборець (256/285 – 23 квітня 303) або, як ще його називають Георгій Переможець («Побідоносець») був римським воїном з Каппадокії, що служив під час правління імператора Діоклітіана. Він прославився своєю мужністю, відмовившись відректися від християнської віри навіть під загрозою смертної кари. Він став християнським мучеником і воїном, а його образ згодом набув великого значення в християнській культурі.

У день страти Юрій тримався мужньо і спокійно, не впадав у розпач і просив у молитві пробачити його вбивць, повторюючи слова Ісуса: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». Так само, спокійно і мужньо, він віддав своє життя за Христову віру. Це сталося 23 квітня. Муки і смерть, що він їх прийняв, наслідуючи свого Господа і Вчителя, стали продовженнями перемоги Христа над злом і смертю. Тому Церква називає святого Юрія Переможцем, а його зображення на білому коні зі списом у руках символізує перемогу Христової Церкви над спокусником дияволом – «стародавнім змієм». Вшанування святого Юрія почалось у V столітті й широко розповсюдилось у Середні віки. Нині Юрія Змієборця можна без перебільшення назвати одним із найвідоміших християнських святих у світі. Своїм покровителем його вважали візантійські імператори, а згодом – київські князі. З іменем Святого безпосередньо пов’язаний початок хрещення Київської Русі, адже князь Володимир Великий прийняв Таїнство Хрещення у Георгіївському монастирі поблизу Херсонеса. Невідомо, хто саме проголосив св. Юрія покровителем Русі-України, але найбільше для поширення його культу в руських землях зробив князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні ім’я Юрій. 1030 року, під час походу на північ, у чудські землі, він заснував там місто, яке назвав Юр’євим (нині – естонське місто Тарту). За два роки князь заснував ще одне місто-фортецю з такою ж назвою – за 80 кілометрів на південний захід від Києва. Коли місто спалили монголи, в ньому залишилась тільки біла будівля церкви, спорудженої 1050 р. Від неї і походить сучасна назва міста – Біла Церква. 1037 року Ярослав розпочав будівництво Георгіївського монастиря в Києві і звів у ньому храм, який до наших днів не зберігся. З X по XIII століття георгіївські церкви услід за Києвом були побудовані в Новгороді, Каневі та інших містах. Святий Юрій є також покровителем Львова. Легенда розповідає, що коли князь Лев Галицький готував місце для будівництва Високого Замку, його слуги натрапили на страшного змія. Князь убив ту жахливу потвору, а на горі, де було її лігво, наказав, на знак вдячності Юрієві Змієборцю за допомогу і заступництво в цій боротьбі, збудувати храм в його ім’я. Цей храм стоїть і понині. Це собор св. Юра – один із найбільших і найвеличніших храмів Української Греко-Католицької Церкви. Для багатьох поколінь св. Юрій став прообразом лицарства і символом боротьби проти зла, покровителем захисників Вітчизни і борців за свободу свого народу. Було засновано лицарські ордени, названі його іменем. В його ім’я під час обряду посвячення в лицарі складали присягу середньовічні воїни. Культ Юрія Переможця перейняли українські лицарі – козаки. Острів Хортицю вони назвали його іменем, а козацьку пісню «Нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати» українці співають і донині. Святий Юрій – покровитель Київської області, Галичини, міст Володимира-Волинського, Дрогобича, Збаража, Любомля, Ніжина, Смотрича та Сучави, його зображення вписане в герб Світловодського району Кіровоградської області. Своїм покровителем св. Юрія Переможця обрала українська молодіжна скаутська організація «Пласт». За кордоном св. Юрій вважається покровителем Англії, Португалії, Литви, Грузії, Ефіопії, Каталонії, італійських міст Генуї та Феррари, грецької армії. До Юрія звертаються у молитвах із проханнями про душевне й тілесне здоров’я, про родючість землі, а найбільше – про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі. (Джерело: credo.pro)

Юрія шанували насамперед як захисника свійських тварин, особливо корів. У цей день майже на всій території України виганяли худобу на пасовиська з різноманітними обрядами.

Чимало обрядів, пов’язаних з вигоном тварин на Юрія, зафіксовано в Карпатах. І це природно: для горян тваринництво було основною формою господарювання. В кожному селі жінки плели спеціально для цього віночки з живих квітів і вішали їх на роги своїм годувальницям як священний оберіг від хижаків. При цьому обряд супроводжувався численними піснями – так званими латниками.

Напередодні Георгія гуцули розводили багаття зі скіпок, глоду та сміття, переганяли через нього тварин. Потім попіл розтрушували на сінокосах. Натомість тварин годували книшем, виготовленим з дванадцяти страв. Усе це мало убезпечити корів од злих очей, чародійників, хвороб і на добрий приплід. Щоб молоко було жирним і густим, удосвіта на Георгія тварин підгодовували спеціальними квітами із сіллю.

А ще на це свято було прийнято ходити в гості на зварене власноруч пиво. Під час гостювання співали особливих пісень. На Закарпатті в деяких селах на день Юрія малювали хату за допомогою молодого березового гілля. Молодь влаштовувала гуляння, під час яких обливалася водою. В народі існувала думка, що на свято Юрія вперше кує зозуля і навіть можна почути спів соловейка. Дівчата збиралися ввечері, щоб поворожити на наречених.

А ось віряни традиційно звертаються до святого Георгія з молитвами, просячи про хороший урожай, здоров’я, удачу, захист від бід.

Музей-садиба Івана Франка в Нагуєвичах знаходиться в мальовничому куточку у передгір’ї Карпат. Буквально з її порогу можна побачити прекрасні краєвиди, які колись давали натхнення малому Івасю Франку. Усі, хто побував у цій чарівній місцині запам’ятають на все життя цю прекрасну природу. Але просто любити природу і милуватися її красою – трохи замало. Треба бути для неї другом і добрим господарем.

Напередодні Дня довкілля, цьогоріч у Франковому обійсті відбулася еко-мандрівка «Бережімо природу», яку провела наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька.

Юні відвідувачі заповідника з цікавістю слухали розповідь пані Ірини про те, з яким трепетом ставився Іван Франко до природи. У багатьох своїх творах він з любов’ю описував красу всього того, що його оточувало поблизу батьківської оселі. Адже він дуже любив проводити свій час у місцевих лісах, збираючи гриби чи на березі річки, ловлячи рибу.

Як кажуть, великі творчі люди, чи то художники, чи то письменники або поети їх надихала природа, вона справді має якусь свою магію. Так й Іван Франко черпав свою енергію з рідної землі, її природи.

Також Ірина Сопотницька нагадала дітям про основну тему еко-мандрівки – берегти природу, навколишнє середовище та розповіла про те, як у світі відзначають День довкілля та його мету.

А головною метою свята є підвищення рівня свідомості наших мешканців у питаннях, що стосуються збереження безпеки навколишнього середовища. В Україні День довкілля відзначається щорічно в третю суботу квітня, починаючи з 1999 року. Хоч треба зазначити, що наша країна також долучається і до Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища п’ятого червня.

Давайте разом зробимо навколишнє середовище кращим, і надалі не забуватимемо про його охорону та збереження природних скарбів.

«Лелека – символ щастя, добробуту, любові до Батьківщини, живий символ України» – такими словами розпочала майстер-клас «Лелека – український оберіг» старша наукова співробітниця ДІКЗ «Нагуєвичі» Марія Добрянська в першому класі Нагуєвицької середньої загально-освітньої школи ім. І. Франка.

Окрім цього лелека є символом любові до батька-матері, а в умовах воєнного стану – ще й символ надії, миру, відродження та майбутньої перемоги!

Марія Добрянська разом з учителькою початкових класів Лесею Бараняк підготували необхідні матеріали для виготовлення об’ємних аплікацій лелек. Під час проведення майстер-класу малеча старанно виконувала всі рекомендації та підказки.

Захоплені своєю роботою першокласники не помітили, як промайнув урок і кожен власноруч виготовив лелек, які знаходяться у своєму гнізді. Надіємося, що й багато українських дітей, як і лелеки, які щороку повертаються в рідні гнізда, долаючи тисячі кілометрів, повернуться у свої домівки.

Метою заходу було розширити та поглибити знання дітей про лелеку – оберіг, символ, його зовнішній вигляд, спосіб життя, значимість. Дати дітям поняття, що лелечина вірність була і є своєрідним символом любові до рідної землі.