У вівторок, 27 лютого в головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка, в аудиторії 305, де розміщений Інститут франкознавства, відбулося чергове засідання Франківського щомісячного міждисциплінарного наукового семінару «Перехресні стежки». Участь в ньому взяли відомі франкознавці та науковці, музейники та краєзнавці, дослідники та студенти університету. Також в режимі online (програмі Zoom) до сьогоднішнього засідання долучилися багато відомих науковців з усієї України та зарубіжжя.

Відкрила засідання наукового семінару директорка Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Наталія Тихолоз.

З цікавою та ґрунтовною доповіддю «Дрогобицька солеварня часів Івана Франка: історія і найновіші знахідки» виступив зберігач фондів Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», аспірант Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Назарій Юрчишин.

Сіль віддавна вважають матір’ю Дрогобича. Саме навколо солеварні виникло поселення відоме тепер як Дрогобич. Але не тільки в цьому місці видобували сіль на Дрогобиччині. Давню соляну традицію має і рідне село Івана Франка – Нагуєвичі. Про історію промислової перлини України – Дрогобицького солевиварювального заводу, найстарішого постійно діючого підприємства нашої країни, де сіль досі продовжують добувати за автентичною технологією XIV ст., а також зв’язки Івана Франка з ним розповів молодий науковець.

Також в ході своєї доповіді Назарій Юрчишин продемонстрував багато історичних світлин Дрогобицького солевиварювального заводу. На них присутні мали змогу побачити унікальність цього підприємства, адже за багато століть технологія видобутку солі практично не змінилася. І на сьогодні – це є найстаріше діюче підприємство в Україні і одне з найстаріших в Європі.

Зацікавлення присутніх до теми солеваріння в Галичині, зокрема на Дрогобиччині було величезним, вони дізналися дуже багато нового і цікавого. Після своєї доповіді Назарій Юрчишин відповів на численні запитання.

У роботі наукового семінару «Перехресні стежки» взяла участь делегація Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», а саме, заступник директора з наукової частини Лілія Хміль, фахівець із формування Інтернет сторінки періодичного видання Сергій Матійко і, власне, головний доповідач семінару – зберігач фондів музею Назарій Юрчишин.

«Людина із шовку та сталі…» – саме так про нього ще за життя сказав славетний поет Євген Маланюк. Провідник ОУН полковник Андрій Мельник посідає гідне місце серед діячів національно-визвольного руху.

20 лютого відбулася друга науково-практичної конференції «Андрій Мельник та його доба», метою якої  є привернення уваги громадськості до сторінок боротьби українців за свою незалежність, зокрема подій, пов’язаних з діяльністю патріотичних сил ОУН, УПА через призму історичної постаті Андрія Мельника.

Розпочалася конференція з вшанування великого українського державного, військового та політичного діяча, полковника армії УНР, Голови Проводу Українських Націоналістів Андрія Мельника в його рідному селі Воля Якубова. Учасники, серед яких були відомі письменники, науковці з Києва та Львова, керівники Дрогобицької районної військової адміністрації, Дрогобицької районної ради, Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», начальник управління культури і розвитку туризму Дрогобицької міської ради, члени Ради Старійшин міста Трускавця поклали квіти до меморіалу Андрія Мельника, могил його батьків. Також відвідали нещодавно відкритий музей-садибу в хаті родичів Мельника, де ознайомилися з цікавою експозицією, що розповідає про життя та діяльність нашого славетного земляка.

Згодом конференція продовжила свою роботу в Трускавці, в кіноконцертному залі ГГК «Карпати». Тут до неї доєдналися члени Ради Старійшин, військові курсанти, журналісти, науковці й активні мешканці Трускавця. Усі присутні вшанували хвилиною мовчання усіх героїв, які загинули за свободу Української держави – наших козаків, вояків УГА, УПА, членів ОУН, теперішніх воїнів Збройних Сил України. Спільну молитву за успішне проведення заходу провів парох церкви Покрови Богородиці м. Трускавця о. Володимир Боднарчук.

Лейтмотивом доповідей науковців на цій конференції було те, що поряд з сучасними військовими, які боронять нашу землю від агресора, славними Героями Небесної Сотні, десяту річницю пам’яті відзначаємо саме сьогодні, постать Андрія Мельника заслуговує на ширше осмислення та пошанування його особистості, адже він є національним борцем за незалежну Україну та гідним прикладом для наслідування.

Як правило історики, так як і математики, свої виступи готують чітко і лаконічно. Так було і цього разу, адже Президент благодійної організації «Фонд сприяння ініціативам газети «День», відповідальний секретар Національної спілки письменників України Микола Гриценко, який модерував конференцію, чітко слідкував за регламентом.

Доповіді були насправді дуже змістовними і присутні з цікавістю слухали кожного з них. А це були: докторка історичних наук, професорка, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Київського Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України Валентина Піскун, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України Микола Посівнич, кандидат історичних наук, директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», доцент кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету Богдан Лазорак, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка» Іван Хома, завідувач відділу Національного музею історії України Олександр Кучерук кандидатка історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталія Кузіна та інші відомі науковці.

Учасники конференції ухвалили резолюцію, якою, зокрема, передбачено: проведення заходів на базі новоствореного музею Андрія Мельника в селі Воля Якубова для школярів, студентів, воїнів, які проходять реабілітацію в лікувальних закладах Трускавця; реорганізацію Всеукраїнського фестивалю історичної пісні та поезії «Шабелина» на час війни, надавши йому смислового, патріотично-виховного волонтерського заходу, спрямованого на збір коштів для підтримки українських воїнів, які проходять реабілітацію в Трускавці.

Підтримано ідею оголошення конкурсу наукових робіт серед молодих істориків (аспіранти, докторанти, магістеріум, бакалаврат) запропонувавши для дослідження три маловивчені теми, пов’язані з життям та діяльністю Андрія Мельника. Вирішено випустити Збірник виступів учасників Другої науково-практичної конференції.

Довідково:

1890 рік, 12 грудня – Андрій Мельник народився в селі Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині, у середньо-заможній родині. Коли йому було 6 років, померла матір. Батько Атанас Мельник одружився вдруге – з Павлиною Матчак, яка й виховала хлопця. Уже коли займав високі посади в українському націоналістичному русі, любив повторювати: «Як казали в нас на селі».

1904 – помирає батько. Андрій тоді навчався в 5-му класі Стрийської гімназії. У нього хворі легені – активно займається спортом, намагається більше бувати на свіжому повітрі. Недуга прогресує, переносить важку на ті часи операцію: Мельникові видалили два ребра, аби полегшити дихання. Мачуха, вдруге вийшовши заміж, продала частину власної землі, щоб оплатити операцію.

1910 рік – складає випускні іспити в гімназії та два наступні роки лікується. 1912-го вступає у Відні до Лісової академії, вчиться за спеціальністю «інженер-лісівник».

1914-1916 роки – вступає добровольцем до Легіону Українських січових стрільців. Командував сотнею на австро-російському фронті. У вересні 1916-го під час боїв на горі Лисоні потрапляє в російський полон. Перебував у таборах для військовополонених у Тамбові, Уфі, Царицині.

1917 рік, 6 січня – разом із групою старшин організував утечу з полону й добрався до Києва. У січні 1918-го – один із організаторів Куреня січових стрільців і начальник його штабу, отримує військове звання полковника. У грудні 1918-го Мельник обраний отаманом армії Української Народної Республіки. Із січня 1919-го – виконувач обов’язків командира корпусу.

1919 рік, грудень – захворів на тиф, на лікуванні в Рівному, потім у Луцьку. Звідси виїжджає за кордон як контролер військових місій УНР. 1922-го повернувся в Галичину. Там із Євгеном Коновальцем заснували Українську військову організацію (із 1929-го – Організація Українських Націоналістів).

1924 рік, квітень – заарештований польською поліцією й засуджений до чотирирічного ув’язнення за націоналістичну діяльність. У 1930-х – член правління видавничої спілки «Діло», Товариства українських комбатантів «Молода Громада».

1938 рік, 11 жовтня – після вбивства Євгена Коновальця обраний головою Проводу ОУН.

1944 рік, 26 лютого – ув’язнений в концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення 1945-го жив у Німеччині та Люксембурзі. 1947-го на Третьому Великому Зборі ОУН (мельниківців) обраний довічним головою її Проводу.

1964 рік, 1 листопада – помер, похований у місті Люксембурґ.

19 лютого 1992 року український парламент затвердив Малий Державний Герб України, що став одним із трьох офіційних символів нашої держави. З ухваленням через чотири роки нової Конституції його статус був закріплений і в Основному Законі.

Тому, сьогодні, 19 лютого в Нагуєвицькій середній загальноосвітній школі старша наукова співробітниця ДІКЗ «Нагуєвичі» Марія Добрянська спільно з учителькою цієї школи Оксаною Риб’як провела в четвертому класі майстер-клас «Український герб».

Пані Оксана розповіла та показала, як виконувати роботу: на формат паперу заздалегідь олівцем нанесений ескіз герба. Кожна дитина по черзі підходить і наносить спочатку на відведене місце клей, а потім акуратно посипає зернятками пшона, яке наші предки вважали символом багатства.

Діти старанно виконували настанови учителя і як результат – отримали один і державних символів України.

Марія Добрянська розповіла дітям, що окрім герба України державними символами є гімн і прапор України. Також вона ознайомила дітей з історією герба. Так за часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

25 лютого 1918 року в Коростені Українська Центральна Рада прийняла Тризуб за офіційний герб УНР.

З 22 січня 1919 року згідно з законом про Злуку Тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави П. Скоропадського, а також Директорії.

Уперше спроба конституційно оформити Тризуб як державний герб була зроблена у травні 1920 у проекті Конституції, розробленому Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге — спеціальною «Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.

Відновивши незалежність у 1991 році та обравши Тризуб державним гербом, Україна продемонструвала наслідування традицій Української Народної Республіки.